На польських автобанах розміщена велика кількість волонтерських пунктів, де біженців запрошують безплатно пригоститися гарячою їжею і напоями.
Коли з’явилася інформація про потоки біженців з України на перетині кордону з Польщею, то стало зрозуміло, що ці люди потребують негайної підтримки. Так, Німеччина масово почала формувати гуманітарну допомогу та її транспортування в Україну, на що знадобився певний час. Але люди, котрі долали 500 км шляху до кордону навіть по кілька діб, потребували негайної підтримки.
Що ближче до кордону, то більше волонтерських наметів
Виходячи з цього, я з кількома друзями в супермаркеті придбали санітарно-гігієнічні товари першої необхідності, так само і медичні - найпростіші ліки на зразок аспірину, перев’язувальні матеріали, а також продукти харчування тривалого зберігання. З усього цього сформували набори трьох видів. В одне авто все не помістилося, тому решту доправили в містечко Лобеталь, де діє відома у ФРН громадська організація “Допомога Україні”.
Українській сім’ї надає притулок польська родина, котра забирає її з кордону.
Перехід кордону з України в Польщу.
Відстань від Берліна до польського Хелма - понад 800 км, звідти до прикордонного переходу Ягодин ще 25. Що ближче до кордону, то дедалі більше на дорогах зустрічалося автомобілів з українськими номерами - від роздовбаних тарабайок (як лишень доїхали!) до розкішних “мерседесів”, “ауді” та навіть “порше”. Так само і на паркувальних майданчиках у Любліні, де довелося заночувати: біля готелю “Хілтон” - “мерседеси”, біля інших, в одному з яких зупинилися й ми, машини інші.
Вранці рушили до Хелма. Що ближче до кордону, то більше на трасах зустрічалися парасолі й намети волонтерських пунктів, плакати біля яких сповіщали, що біженці з України можуть тут безплатно отримати гарячу їжу, напої, товари першої необхідності, вбрання, памперси для малюків та іграшки. А також інформацію. Чимало поляків виїхали на траси на власних авто з гарячими напоями та пропонували відвезти прибулих за потрібними адресами. А тим, хто не мав і не знав,куди податися, надавали допомогу із влаштуванням.
Біженці чекають посадки в автобус.
Однокілометрову прикордонну смугу нині дозволено долати пішки.
Оскільки ми теж не знали, куди саме віддати наші пакети, то запитали у волонтерів, як це зробити? “Везіть до кордону, там курсують автобуси з польського боку на український. Там перевантажите”, пояснили волонтери. Так і зробили. Польські прикордонники посприяли з попутним автобусом, куди ми й перевантажили наші пакети.
Пізніше мене запитали, мовляв, віддала допомогу незнайомому водієві, й не знаєш, кому вона дістанеться. Це справді так, але кому б не дісталася, якщо це бодай трохи полегшить комусь життя, то й нехай. Сподіваюсь лишень, що в людей не підніметься рука продавати ті пакети…
Бабуся Ліда пригощає чаєм-кавою.
Прикордонники працюють злагоджено і чітко «розкермовують» потоки прибулих
Зауважу, що польські прикордонники працюють надзвичайно злагоджено й чітко: “розкермовують” потоки прибулих, консультують, вислуховують - чітко, спокійно, чемно. Ми, звісно, захотіли, подивитися, що там на нашому, українському боці, кордону. Запитали, на якій підставі, мовляв, офіційний лист, дозвіл фотографувати. Хоч нічого цього у мене не було, але повірили в мої добрі наміри: підсадили в попутній автобус, котрий перевозив біженців з Ягодина до Хелма і повертався за черговою їх групою. В салоні, крім нас, були ще два чоловіки - 50-и і 65-и років, котрі їхали в Україну з рішучістю записатися у військо чи бодай у тероборону.
Тут можна отримати їжу, одяг і навіть іграшки безплатно.
На ягодинському переході немає табору для біженців. Тут познайомилася з бабусею Лідією, котра мало не щодень пішечки долає кільканадцять кілометрів від свого прикордонного села із сумкою на коліщатках. Інколи, як пощастить, то трапляються попутки, які потроху підвозять її до кордону. Стоїть собі збоку й запрошує на гарячий чай-каву, звісно, грошей за це не бере.
Тут також зустріли пані Оксану на “бусику”, яка й “підібрала” нас, щоб довезти назад до Хелма. Пані Оксана мешкає у прикордонному селищі, де все поки що тихо, але вже бракує то медикаментів, то продуктів харчування, та ще всякої-всячини. Вона домовляється з польськими волонтерами, які забезпечують її за списком. Її односельці та й сама вона поки що не мають наміру переїжджати.
Колона фур з гуманітарною допомогою прямує з Хелма в Україну.
Документи оформлюють швидко, але перевіряють ретельно
До кордону люди дістаються, хто як може: когось привозять у переповнених мікроавтобусах, хтось дістається знову-таки на різного класу автомобілях. За кермом здебільшого жінки, у салонах теж вони - з неповнолітніми дітьми. Бачила чоловіка, котрий привіз дружину з двома дітьми і, посадивши їх в автобус, рушив назад додому. Бачила, як він крадькома плакав…
Сюди, в Ягодин, люди прибувають “хвилями”: і по кілька сімей, і відразу по кілька десятків. Одні жінки з дитячими візками, у яких немовлята, інші у такі само візки завантажують сумки-клунки, а дітей тримають за руки. Чимало біженців не забули про домашніх улюбленців - кішок, собак (на них не вимагають санітарних документів, як це було досі). Розгублені, перелякані, заплакані, роздратовані, безпомічні - спектр емоцій…
Ці жінки з дітьми діставалися до кордону кілька діб.
Утім на перетині кордону людей довго не тримають: українські прикордонники “розсмоктують” натовп, швидко, без затягувань перевіряють документи та формують групи по 30 осіб, які автобуси перевозять на польський бік. Звичайно, ніхто не бере плати за цю ”мандрівку”. Ті прибулі, які вже домовилися зі своїми польськими знайомими чи навіть родичами, котрі працюють у Польщі, і що вже чекали на них з того боку, долають пішки кілометрову прикордонну зону. Що досі категорично заборонялося. Так само швидко оформляються документи тих, хто прибув на власних автомобілях. Проте не складається враження, що кордон може перетнути будь-хто, а особливо люди, котрі не надають для цього відповідних документів. У кожному разі підстава ретельно з’ясовується. Тут встановлені намети, або ятки під парасольками, де можна безплатно взяти гарячу їжу та напої, за потреби - вбрання, іграшки для дітей. Волонтери також роздають прибулим сім-карти, щоб вони мали змогу зателефонувати.
Ось така злагодженість, чіткість у роботі прикордонників з обох сторін, уважність інших працівників пункту перетину справді вражає: ані хаосу, ні паніці, тим паче катастрофі тут не місце. А ще переконалася, що добрих людей у світі все-таки багато…
Берлін - Хелм - Ягодин.
Фото автора.
