«Молюся і плачу за тих, хто нині на війні», — каже жінка, яка пережила колективізацію, Голодомор і Другу світову. — Не вірила, що доживу до цього дня!»
Олена Пустовіт народилася 1922 року. На той час Красносілка входила до Ставидлянської волості Чигиринського повіту Київської губернії. Росла і виховувалася у простій родині, де дітей змалку привчали до нелегкої праці. Дівчинка, як, власне, і всі діти тієї пори, з великою повагою ставилася до вчителів. Мріяла: щойно закінчить школу, обов’язково піде їхнім шляхом. Тож у 1940 році, здобувши середню освіту, вступила в Черкаський педагогічний інститут.
Радості від студентського квитка в кишені не було меж! Але мрії не судилося здійснитися. Батьки працювали в колгоспі за вихододні. Тож через скруту Олена, хоч і добре склала екзамени й отримала кімнату в гуртожитку, змушена була повертатись додому. Працювала у місцевій школі піонервожатою. Планувала знову вступати через рік, але почалась війна... У 1941-му разом із жителями села копала протитанкові рови для оборони від фашистів. А потім була окупація, під якою Красносілка перебувала до 1943 року. Але німці не були такі зухвалі, як нині росіяни, пригадує жінка.
Чоловік Олени Степанівни, Іван Крамар, пішов воювати добровольцем у 1941-му, був поранений і потрапив у полон. Повернувся з полону в травні 1943 року, а в січні 1944-го знову пішов на фронт. Загинув 5 січня 1945 року в Угорщині. Син Іван народився 7 квітня, тож свого батька ніколи не бачив. Побувати на братській могилі, де похований її чоловік, Олені ніколи так і не довелося. Натомість біля місця вічного спокою дідуся через багато років побував їхній онук.
Із 1945-го по 1977-й — тобто понад 30 років — Олена Крамар пропрацювала з людьми — секретарем сільської ради. Цікаво, що за час її трудової діяльності змінилося десять голів сільради. На її ж роботу в земляків ніколи нарікань не виникало. Все життя жінка старанно працювала, тримала господарство (свині та корову), підтримувала дітей. На пенсії продовжувала господарювати вдома. Так у роботі життя і пролетіло...
Нині поважна пані мешкає в доньки Марії, в Олександрівці, і в свої 100 років добре почувається. На переїзд Олена Степанівна погодилася тільки коли відчула, що сили почали залишати її. Попри поважний вік вона при світлому розумі та любить поговорити з людьми. Має добру пам’ять і здоровий глузд. За словами доньки, бабуся Олена неперебірлива в харчуванні, але дуже любить солодощі.
Телевізор практично не дивиться, а от радіо слухає залюбки. Та з початку російського вторгнення в нашу країну слухає його переважно зі сльозами на очах. Нинішня війна відновила болючі спогади... Дедалі частіше бабуся молиться і щиро просить Бога якнайшвидше прогнати окупантів з рідної країни і дати мир працелюбному українському народу.
Через війну свою ювілейну дату довгожителька відзначати не захотіла. Зібралися за столом найрідніші — донька, онук (син покійного, на жаль, сина) та правнучка, які спеціально приїхали з Черкас привітати її.
Бачити найрідніших, односельців живими і здоровими, знати, що Україна мирна, — найзаповітніше бажання довгожительки Олени Крамар.
Кіровоградська область.
На знімку: Олена Крамар з правнучкою, онуком та донькою.
Фото: Суспільне: Кропивницький.
