При цьому сама Олеся (так вона себе називає) є двічі переселенкою.

Уперше жінка залишила рідну домівку у 2014 році, коли до Луганська прийшла війна. На той момент Олеся — акторка за освітою — працювала арт-директоркою розважального центру та мала групу аніматорів. Разом із родиною жінці довелося переїхати з обласного центру до містечка Кремінної. У невеликому місті не було жодного розважального центру для дітей. Тому Олеся вирішила, що ця ідея може бути перспективною.

2019 року за грантової підтримки міжнародних донорів переселенка створила дитячий розважальний центр «Мозаїка», який став першим таким закладом у невеликому містечку. Сюди потяглися діти: грати в аерохокей, святкувати дні народження, стрибати на батутах серед яскравих кульок...

Разом з Олесею працювала ціла команда аніматорів. Поступово біля дверей центру почали збиратися підлітки, яким нікуди було піти. Вони бачили, що у закладі вирує життя, хоча там розважалися діти меншого віку. Олеся вирішила організувати й підлітків та створила молодіжну організацію «Чарівний пендель». Тепер у підлітків теж було активне життя: волонтерство, екотабори, тренінги та поїздки. Разом уже готувалися відкрити перший хаб у місті. Але все це зупинилося 24 лютого, коли росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну...

У березні Олеся з родиною виїхала з Кремінної. Усе обладнання залишилося у її центрі, а жінка вдруге стала переселенкою.

«Жалкую, що не вивезла обладнання з центру, адже у мене була можливість це зробити. Тоді я думала: та кому потрібні дитячі розваги, якщо війна в Україні! Нині на Луганщину страшно їхати, не знаю, що з моїм центром», — каже вона.

Опинившись у Вінниці, Олеся вирішила не сидіти склавши руки, а допомагати людям. Так підприємниця стала волонтеркою.

«У перші дні війни я написала заявку на невеликий грант від Данської ради у справах біженців. Як писати такі заявки, я знала, оскільки вже мала досвід спілкування з донорами. Мою заявку на надання допомоги жителям Донецької та Луганської областей погодили», — каже Олеся.

Поки виділили гроші за цим грантом, Кремінна вже була в окупації. Тож Олеся почала закуповувати продукти та розвозити їх до місць, де компактно оселилися креміняни.

«Я бачила, що багато людей виїхали з-під обстрілів, у них не було речей першої потреби. Багато хто потребував подушок, чайника, засобів гігієни. Я бачила ситуацію, коли люди жили у гуртожитку, де був один електрочайник на весь поверх, у якому гріли воду і на чай, і на те, щоб помитися. При цьому людям щодня роздавали макарони та крупи, але насправді вони часто потребували багато чого іншого», — розповідає Олеся.

17-річний Микита Горбатенко та команда підлітків, які ходили до Олесі у центр, створили телеграм-канал https://t.me/kreminnaUA — для згуртування жителів Кремінної, змушених залишити свої домівки і переїхати до Вінницької, Волинської, Рівненської, Черкаської та інших областей.

«Завдяки цьому каналу ми об’єднали людей, які роз’їхалися Україною, обрали координаторів у кожному місті, вивчаємо потреби, спілкуємося, намагаємося допомогти, — зазначає Олександра Ізуіта. — Людям пенсійного віку потрібні продукти та ліки, а тим, кому 40 років, — знання. Це те, що озвучують переселенці. Мене надихає, що люди готові працювати, навчатися й пристосовуватися до життя на новому місці».

Переселенка каже, що за кілька місяців навчилася їздити на новому транспорті (у тому числі вантажному), дізналася, де є гуртові бази, як домовитися про знижку у супермаркетах, коли закуповуєш продукти для гуманітарної допомоги, як підтримати своїх же переселенців зі сходу, які шиють постільну білизну.

«Це зовсім не те, що я звикла робити вдома, але якщо нині я можу бути у цьому корисною, робитиму це», — зауважує вона.

Також Олеся шукає можливість для відкриття у Вінниці центру раннього розвитку дитини, куди зможуть прийти шестирічні діти, щоб підготуватися до навчання у школі. Але жінка вірить, що незабаром її затишна зелена Кремінна буде знову під українським прапором і вона повернеться до свого центру, щоб разом з дітьми розвивати невелике містечко на Луганщині.

Фото надано автором.