У червні 1941-го, коли гітлерівці напали на колишній Радянський Союз, Миколі Макаренку виповнилося тільки 19. Його молодість забрала війна так само, як нині в українських юнаків і дівчат. Тільки ворог тепер інший.
Ветеран каже, 22 червня 1941-го німці вдерлися віроломно, без оголошення війни. Тепер це підступно зробила росія: 24 лютого цього року без будь-яких попереджень розпочала обстріли України і не припиняє їх дотепер.
"Скопіювали тактику гітлера", - каже колишній військовий.
Розмова колишнього фронтовика Макаренка відбувалася з нинішніми військовими. Він був дуже втішений, коли поріг їхньої оселі переступили люди в одностроях. До них з дружиною Єлизаветою Григорівною прийшли військовослужбовці Вінницького гарнізонного будинку офіцерів. Принесли квіти, торти, тиснули руку, по-братерськи обіймали. Зробили спільне фото. Для цього фронтовик одягнув нарядний піджак, обидві сторони якого мало не до половини вкриті нагородами.
Найбільше задоволення ветеран отримав від спілкування. Йому було цікаво поринути у спогади, а нинішні військові з неабияким інтересом слухали про бойові польоти льотчика-винищувача.
Не могли не запитати про те, як він ставиться до нападу на нашу країну так званих братів.
"Мені б літа молодії, бив би рашистів, як колись фашистів", - відповів фронтовик.
При цьому згадав, як він робив це на літаках-винищувачах. Спершу літав на Як-1, а потім на новій версії цієї лінійки літаків - Як-3. Дотепер уявляє себе за штурвалом. Стверджує, що Як-3 був значно кращий від німецьких винищувачів. Перевершував їх у маневреності, що дуже важливо у бою, мав більшу швидкість і так само швидше набирав висоту.
У його льотній книжці значиться цифра - 3800 годин проведених у небі за штурвалом літака. Стільки часу налітав протягом війни з фашистами. Воював з першого і до останнього дня.
Згадував, як після перемоги у 1945-му дуже хотілося додому. Сподівався, що його переведуть поближче до рідних місць. Однак командування розпорядилося по-іншому: льотчика Макаренка залишили виконувати завдання у групі радянських військ у Німеччині. Лише через п'ять років, у 1950-му, зміг повернутися у Союз. Новим місцем служби для Макаренка стала Повітряна армія, що дислокувалася у Вінниці.
Той рік пам'ятний для нього ще однією подією: він одружився з Єлизаветою. До Вінниці приїхали удвох. Відтоді і дотепер місто для них найрідніше і найкраще. Ще б пак - 72 роки живуть тут!
Микола Макаренко родом з Брянської області, як і його дружина, Єлизавета Григорівна.
"Та ми з одного села, -каже жінка. - Тільки Микола трохи старший від мене". - "Не трохи, а на вісім років", - уточнює чоловік, усміхаючись.
Жінка розповіла, що у Вінниці народилися двоє їхніх діток, мають стільки ж внуків і трьох правнуків.
Швидко сплив час спілкування. Коли прощалися, бойовий льотчик запитав у гостей, чи зможуть вони передати командуванню Повітряних сил його побажання.
"Тримайтеся, хлопці, у думках я з вами, у небі! Перемога обов'язково буде за нами. Я вірю в це, як вірив під час війни з фашистами", - сказав Макаренко. Зізнався, що дуже хоче дожити до Перемоги, другої на своєму віку.
Фото з Фейсбук-сторінки Вінницького будинку офіцерів.
