Багато хто скептично ставиться до державних свят, сприймаючи їх як нудну формальність, котра ні до чого не зобов’язує. Серед безсумнівних приємностей — хіба що додатковий вихідний. Така позиція раніше, може, й мала рацію, але не сьогодні: вперше за часи Незалежності відзначаємо День Конституції в умовах справжньої, повномасштабної війни, тому за нинішніх обставин кожне слово Основного Закону сприймається по-особливому.

Конституція обіцяє українцям чимало хорошого — від права на роботу і зарплату,  до освіти, охорони здоров’я та інших основоположних речей. Але хіба колись думалось, що всі вони відійдуть на задній план, адже боротимемось за найголовніше — за право на життя? Без його реалізації усі інші цінності не матимуть значення.

Говоримо на цю тему з відомим сумським активістом, бійцем місцевого добровольчого підрозділу Територіальної оборони Юрієм Тищуком (на знімку). Впродовж усього життя, починаючи з кінця 1980-х років, його виносило на передову — щоразу на іншу. Мабуть, був би й після 24 лютого 2022 року там, де найгарячіше, якби не вікова перепона.

— Стосовно віку не будемо прибіднятися, — каже співрозмовник. — Не треба мати багато сили, щоб тримати в руках автомат вагою 3,5 кілограма. Ще менше зусиль потрібно, аби натиснути на курок. Щоправда, я починав патрулювати місто не з автоматом, а з власним карабіном, але яке це має значення? Навіть, коли хтось бачить людину, озброєну гвинтівкою, це дисциплінує і вивітрює з голови екстремальні думки.

— Стріляти доводилося?

— Звичайно! Як же без цього? — відповідає Юрій Тищук. — Але коли  мається на увазі, чи стріляв уже в окупантів — ні, поки що не доводилося. Проте мрію хоча б двох-трьох завалити.

— Неординарна, прямо скажемо, мрія…

— Звичайнісінька, як на сьогодні. Бо про що іще може сьогодні мріяти справжній чоловік в Україні? Хіба що, замість парочки окупантів ліквідувати їх з десяток.

Мабуть, мій співрозмовник таки має рацію. Завдяки звірячій «спецоперації», розпочатій кремлівським режимом, щоденні смерті на війні перестали шокувати, а знищення ворогів набуло, як це не парадоксально звучить, гуманітарної обґрунтованості: що більше ліквідуємо окупантів, то менше вони вб’ють наших співвітчизників. Невблаганна логіка війни, яку ми не розпочинали, але мусимо завершити.

— На відміну від багатьох європейців ми прекрасно знаємо московитів і розуміємо, що вони зроблять на окупованих територіях, — продовжує Юрій Тищук. — Буча, Ірпінь, Бородянка — це уособлення їхнього  єства. Тому просто не пустити ворога до міста, а саме це завдання є головним для нашої тероборони — значить, врятувати життя сотням сумчан. Моя донька мені каже: «Тату, в нашому домі просто неможливо стерти сліди «українського буржуазного націоналізму», єдиний вихід — зробити все можливе, щоб «денацифікатори» не пере-ступили через його поріг».

Суми сьогодні й Суми ще один-два місяці тому — це ніби два різних міста. Місцева влада закликає земляків зберігати спокій і не звертати уваги на зміни в «інтер’єрі». А вони разючі: шляхи перегороджені фундаментними блоками, скрізь видніються піраміди мішків з піском, нагромаджені цілі масиви зварених із рейок та швелерів сталевих «їжаків». Військові експерти запевнюють, що повторне вороже нашестя Сумщині не загрожує, але  місцева влада діє за принципом «береженого Бог береже». У Сумах на заходи зі зміцнення безпеки, матеріальну підтримку добровольчих об’єднань уже витратили з місцевого бюджету понад 100 мільйонів гривень. Сумські тероборонівці, звичайно ж, захищають своє місто не за гроші, хоч від матеріальної підтримки не відмовляються. Але вона — мінімальна: здебільшого йдеться не про персональні грошові виплати, а про фінансування запроваджених міськрадою пільг, придбання обмундирування, продуктів харчування та іншого забезпечення.

— Ми всі розуміємо, що необхідно готуватися до зими, — ділиться Юрій Тищук. — Виготовляємо для себе каремати, я вирішив пошити спальний мішок. Бо коли дещо охороняємо та чергуємо на «точках», то доводиться ночувати. А ще під Сумами облаштовується справжнісінька «лінія Маннергейма», то працюємо й лопатою. Але ось що цікаво, — підсумовує співрозмовник, — раніше почало капризувати здоров’я, часом стрибав тиск, а зараз організм мобілізувався — де все й поділося!

Сумська область.

Фото Укрінформу.