1725 рік для Неаполітанського королівства був непростим. Могутня колись держава втратила незалежність. У 1700-му Неаполь стає головним трофеєм у війні за іспанську спадщину, згодом його захоплюють австрійці, а 1725 року іспанський король Філіп V та імператор Священної Римської імперії Карл VI таки доходять згоди, що кому належить.
Саме у цей «рік австрійсько-іспанської дипломатії» у передмісті Неаполя, в маєтку королівського радника Карло Карміньяно, відбулося перше виконання серенати «Марк Антоній і Клеопатра» Йогана Адольфа Гасе — німецького співака і композитора, який мав європейську славу. Жанр серенати передбачав дуже конкретну присвяту, і тут їх одразу дві. У передостанньому номері твору Антоній і Клеопатра перед тим, як наважитися на подвійне самогубство, прославляють майбутнього імператора Карла і його дружину Єлизавету. Два в одному: рекламна пауза і неприхований політичний піар, який навіть сьогодні вражає своєю незакамуфльованою прямотою.
Варто згадати про перших виконавців двох сольних вокальних партій. Жіночу роль єгипетської цариці Клеопатри виконував кастрат Карло Броскі на прізвисько Фарінеллі. А ось чоловіча партія Марка Антонія відійшла до найпершої в Європі знаменитої чорношкірої оперної співачки — Вітторії Тезі, легенди про сценічний артистизм і особисте життя якої досі тримають у тонусі істориків неаполітанської оперної школи.
Очевидно, що українська публіка дедалі активніше цікавиться музичним бароко. А найбільші досягнення у цій сфері належать недержавним мистецьким ініціативам. У Києві це платформа Open Opera Ukraine та декілька камерно-вокальних команд, учасників яких єднає прихильність до історично орієнтованого виконавства та готовність вийти за межі консервативних концертних форматів.
Вміння вибудовувати зв’язки, інвестувати в них час і емоції — сильний бік жіночої природи. Тож і команда, яка створила та представила концертну версію «Марка Антонія і Клеопатри», — це справжній жіночий клуб. На сцені Національної філармонії лінію Клеопатри вела Анна Твердова, аспірантка НМАУ ім. Чайковського, і робила це навдивовижу наповнено і впевнено. Після такого виконання розумієш, що ця співачка здатна подолати будь-які технічні труднощі без жодних інтонаційних втрат. Її гідною сценічною партнеркою виступила контральто Ольга Табуліна, вокалістка, яка вже майже двадцять років є солісткою Національної філармонії. Здається, Ольга вільніше почувалася в бароковій стилістиці, тож додавала до своєї партії більше імпровізованих мелодійних прикрас, дозволяла собі на окремих словах досить відкритий горловий звук. Відповідно, партія Марка Антонія могла здатися технічно складнішою, що вимагало від співу у доволі низькому і не надто зручному для дрібних мелізмів і трелей регістрі акуратної обережності. Що справді вражало в обох жінок, то це ідеально чисте інтонування та чудовий дуетний спів. Його гармонію підкреслював і майже строго монохромний сценічний одяг, де на стать персонажа натякали лише окремі деталі: кросівки versus підбори, темно-синій жакет versus біла блуза.
Національним камерним ансамблем «Київські солісти» цього разу диригувала відома виконавиця і дослідниця старовинної музики, солістка Національної філармонії Наталія Сікорська, одночасно акомпануючи на клавесині та виконуючи разом з віолончелістом Ігорем Пацовським партію basso continuo в численних речитативах.
Галерея жіночих портретів буде неповною, якщо не згадати відому українську співачку Ірину Вежневець, яка цього разу виступила у ролі режисерки та, разом з Ольгою Табуліною, співавторкою цілого проекту. Ірина Вежневець переклала українською мовою для програмки концерту повний текст лібрето серенати авторства Франческо Рикарді, що допомагає зрозуміти не лише загальний зміст твору, а й спосіб, у який композитор працює з конкретними фразами тексту — через емоційний «коментар» та звукозображальність. Півторагодинний твір — це довгий вокалізований діалог між подружжям, яке щойно програло вирішальну битву, з вдячністю згадує прожиті разом роки і готове піти на смерть, аби не потрапити в полон до ворога Октавіана Августа і не помножити його радість від перемоги.
P. S. Цю рецензію написано ввечері 23 лютого ц. р., а наступного ранку відкладено, бо здавалося, що нам ще довго буде не до музики...
