Незмінний керівник музею, відомий у краї літератор Василь Горбатюк допоміг багатьом авторам знайти свій шлях у літературі.
Але за цей час став осередком культури, мистецтва та літератури на Хмельниччині. Вагомим є його внесок у дослідження історії літератури рідного краю та розвиток літературного процесу.
У його експозиціях і фондах зібрані книжки, журнали та газети, рукописи, листи, фотографії, особисті речі, аудіо- та відеозаписи письменників-земляків і тих, хто пов’язаний з Хмельниччиною. Загалом це понад 12 тисяч експонатів. А на опрацювання, опис та реєстрацію чекають ще сотні зібраних матеріалів.
Тут можуть похвалитись не тільки стародруками і цінними виданнями, серед яких, приміром, Требник Львівського братства, виданий 1761 року, книжки кінця ХІХ — початку ХХ ст., а й старовинними меблями, чорнильницею, друкарською машинкою, різним приладдям, що допомагали літераторам у роботі.
Однією з найцінніших є фондова колекція Тараса Шевченка, у якій чимало факсимільних копій з матеріалів рукописного фонду Інституту літератури Академії наук України. До неї увійшла й добірка «Кобзарів» різного часу й місця видання.
А з меморіальних колекцій виділяється фонд Костя Гордієнка, майстра української прози, уродженця села Микитинці Ярмолинецького району. Цінні матеріали передала до музею Лідія Коваленко — вдова письменника Володимира Маняка. Багатими є й фонди письменника-байкаря Микити Годованця, літераторів Володимира Свідзінського, Олександра Смотрича, Володимира Бабляка, Миколи Скорського, Миколи Федунця, Івана Іова, Григорія Храпача та інших митців слова з Поділля.
Завдяки старанням музейників вийшли друком посмертні книжки багатьох літераторів-земляків.
Та найголовнішим своїм завданням колектив бачить наповнення залів музею і його літературної світлиці відвідувачами — дорослими і юними, студентами і школярами, земляками й гостями з різних країв та країн. Екскурсії, творчі зустрічі та презентації нових книжок, літературні вечори й імпрези, літературні уроки й майстер-класи, відзначення ювілейних дат, лекції та консультації, наукові конференції та круглі столи — це все літературний музей.
Одним із його масштабних проектів став Всеукраїнський літературний фестиваль «Зернослово», який разом з місцевою письменницькою організацією та за підтримки бібліотек проводили протягом майже десяти років у районах, а тепер — у територіальних громадах. Завдяки йому книжки, літературне слово доносили до мешканців сіл, селищ і містечок. До участі у фестивалі не раз запрошували не лише письменників-хмельничан, а й митців слова з багатьох областей. На жаль, війна змусила зробити перерву в проведенні фестивалю, та всі вірять, що він обов’язково відродиться.
Та навіть у воєнний час література і творчість не мають перерви. В музеї уже провели кілька творчих зустрічей під загальною назвою «Поезія вогню», презентували книжки Оксани Радушинської «Вірші про війну», Ольги Саліпи «Будинок на Аптекарській», Лілії Іваневич «Традиційний одяг українців Поділля», «Штрихи до портрета Костя Широцького» та з десяток інших. А ще — відкрили виставку екслібрисів із зібрання музею та приватних колекціонерів. Знаковою стала виставка «Воїни. Історія українського війська», яку організували разом із обласним краєзнавчим музеєм.
Музейники не тільки досліджують історію письменництва в рідному краї, допомагають творити сучасний літературний процес, дбають про розвиток літературного майбутнього Хмельниччини. Щомісяця проводять засідання літературної студії, на які запрошують старшокласників і студентів. Кращі їхні твори пропонують до друку літературним альманахам і журналам.
Відкриті тут літературні таланти здобули професійне визнання. За останні роки до Національної спілки письменників України прийняли чимало колишніх учасників молодіжних конкурсів та семінарів. А кілька видали свої перші книжки.
Колектив, як і всі, чекає миру та планує цікаві заходи для відвідувачів і важливі проекти для літераторів.
Хмельницька область.
Фото з архіву Хмельницького обласного літературного музею.