Татусю, братику, коханий,
Синочку рідний дорогий,
Літай у небі бездоганно
Та ворогів нещадно бий!
Це ж наше небо, українське,
Лелека наш до хмар зліта...
Не стане небо враз чужинським.
Під ним земля лежить свята!
За тебе молимось щомиті.
Скоріш вертайся ти живим!
Обійми наші вже відкриті...
Радієм вильотам новим.
Лунає пісня солов’їна
Над краєм, даним нам Творцем...
Розквітне наша Батьківщина,
Бо стане мир всьому вінцем!
Тетяна КОМЛІК.
Вона просто мама...
Вона прикривала дитя своїм тілом,
А тіло розірване болем тремтіло.
Уламки пекучі впивалися в рану —
До крику і до непритомного стану...
Вона ж не вмирала. Вона не вмирала!
Бо тілом дитину свою прикривала.
Руками тримала, ховала під себе,
Аби не впустити... Молилась до неба...
Падала, вставала, здіймаючи крила,
Аж смерть на колінах стогнала безсила:
«Це супер-людина?» Та ні, просто жінка.
Вона просто мама. Вона — українка...
Людмила ГРИГОРЕНКО.
Шановні читачі! У ці непрості часи багато хто виплескує свої переживання поетичними рядками. Якщо хочете поділитися своєю творчістю, надсилайте її нам!
