Про це повідомила начальник обласного управління освіти і науки Людмила Плахотна.

У Колківській територіальній громаді, яка раніше належала до ліквідованого нещодавно Маневицького району, а тепер входить до складу Луцького, всі заклади освіти опалюються виключно місцевими видами палива: дровами і торфом. Їхати ж бо за ними не треба далеко. Довкруг ліси, а до торфобрикетних заводів Маневицького і «Сойне» теж лише кілька десятків кілометрів.

«У нашій громаді є 21 школа та 11 дитсадків, які всі опалюються виключно торфом та дровами. І хоча чотири наші населені пункти мають газ, ми і ці школи ніколи не переводили на газове опалення. Розраховуємо, що в нас все йтиме за планом.

Навіть якщо буде дистанційне навчання, заклади освіти все одно потрібно буде опалювати», — розповідає начальник відділу освіти ТГ Леонід Новак.

У найбільшому закладі освіти громади — Колківському ліцеї — у ці дні встановлюють другий твердопаливний котел.

«Минулого опалювального сезону працював один, а тепер він буде резервним. Школу завжди обігрівали твердим паливом. За місяць використовували 35—40 тонн торфобрикету. Обігрівали понад вісім тисяч квадратних метрів приміщень.

Дрова разом із брикетами добре гріють. Спочатку дровами наганяється в котлі температура і вже тоді закидається торфобрикет. Кочегари перевірили, що це дуже ефективно. Чекаємо з дня на день надходження п’яти вантажівок дров», — розповідає директор ліцею Тетяна Бобік.

Виключно дровами і торфобрикетами в Колківській громаді опалюють медзаклади та приватні будинки.

«Дрова продаємо колодами або рубані. Цього року кубометр деревини здорожчав на 20 відсотків через зростання цін на пальне. У нас територія переважно не газифікована і для опалення використовуються торфобрикети і дрова. Дуб, граб, ясен, береза — це кращі за тепловіддачею, дещо нижчої якості — вільха, осика і так само хвойні дерева», — розповідає головний лісничий Колківського держлісгоспу Анатолій Іщик (на знімку).

Феномен Волинської області, де для опалення закладів соціальної сфери та житла широко використовують місцеві види палива, пояснюється просто. Ще на початку 2000-х років колишній голова обласної держадміністрації Борис Клімчук, на жаль, покійний, уже працюючи Надзвичайним і Повноважним Послом України в Литовській Республіці, постійно попереджав земляків, щоб не дуже захоплювалися газом. «Газ — це добре, — казав він, — на ньому можна швидко зварити борщ, посмажити яєчню, зготувати чай або каву. Але, проводячи його в дім, не викидайте грубки і твердопаливні котли, перепросіть і збережіть їх. Бо газ скоро коштуватиме дуже дорого і його може не стати. А лісів і торфу на Волині багато».

У 2010 році, знову очоливши виконавчу вдаду в області, Борис Петрович невпинно стежив, щоб обидва торфобрикетні заводи Маневицький і «Сойне» працювали з повним навантаженням, а бюджетні організації широко використовували їх продукцію. Цю традицію підтримували і його наступники, оскільки отримане від торфобрикетів тепло вже кілька десятиріч значно дешевше ніж те, яке ми маємо, спалюючи газ. Тепер місцеві види палива використовують не лише в сільській місцевості, а й у котельнях міст Луцька, Ковеля, Володимира...

Волинcька область.

Фото з ТВ «Суспільне Луцьк».