Це Людмила Колмик, її чоловік Михайло та троє доньок — 11-річна Ельвіра, 7-річна Аліна і 3-річна Софійка. Житло для сім’ї надала місцева мешканка Світлана Дембицька. Безплатно. Це дім її батьків, у якому ніхто не жив. Жінка допомагає багатодітній сім’ї чим може. Забезпечила меблями, яких бракувало, привезла дівчаткам шкільні рюкзаки, іграшки.
...До 2018 року Людмила жила в Лисичанську Луганської області. Згодом разом із чоловіком Михайлом переїхала в Новий Айдар. Саме там народилася її найменша донька Софійка.
Вранці 24 лютого Колмики планували їхати до батьків Людмили, які жили в Лисичанську. Проте під час телефонної розмови мама вмовила доньку не вирушати в дорогу. На той час ніхто не розумів, що відбувається. Донька дослухалася до прохання матері й залишилася вдома. А буквально через три дні Новий Айдар окупували рашисти.
— Усе відбувалося дуже швидко, — пригадує Людмила. — У місто зайшли російські військові. В Луганськ виїхати ми вже не могли. Зв’язку з батьками також не було. Лише через два тижні я змогла зателефонувати мамі. Тоді я просила її, аби вони з батьком залишали Лисичанськ, бо також можуть опинитися в окупації.
Спочатку батьки Людмили виїхали з Лисичанська в Бахмут, а звідти — до родичів у Жаврів на Рівненщину.
А тим часом Людмила з Михайлом і дітьми жили в окупації. Вони не могли залишити місто, бо це було дуже небезпечно. Михайло хворів. Попри недугу, Михайло під час окупації був волонтером. Після сильних обстрілів території багатьох матерів із дітьми грудного віку поселили в одному з училищ Щастя. Разом зі знайомим він збирав по людях картоплю, моркву, молоко і возив у Щастя.
Згодом ситуація в Новому Айдарі дещо змінилась і родина наважилась на виїзд із міста. Їхали через напівзруйновану дамбу. Люди залишали місто масово. Щодня були коридори, через які пропускали людей.
— Ми виїжджали 11 липня, — каже Людмила. — Дорогою бачили на обочинах дитячі візки, речі, іграшки. Усе було розкидано, у крові. Було дуже страшно, особливо за дітей. Але ми знали, що маємо виїхати за межі окупованої території. Там нас зустріли представники Червоного Хреста України.
Так родина Колмик спочатку оселилася з батьками в Жаврові, а згодом переїхала в окремий будинок у Глибочку. Старша донька Ельвіра навчається онлайн, а через день відвідує школу в Бочаниці. Аліна ходить у школу в Жаврові.
Сім’я отримує гуманітарну допомогу. Хліб Людмила пече сама у хлібопічці, яку дала власниця будинку. Загалом живуть за рахунок коштів, які держава виплачує внутрішньо переміщеним особам. Це 2 тисячі на дорослого і по 3 — на дітей. Оскільки чоловік має групу інвалідності, то також отримує 3 тисячі. Проте для сім’ї з п’яти осіб це доволі мізерні кошти. Михайлу необхідні дві упаковки дороговартісних ліків на місяць — а це 2600 гривень.
Попри все пережите і побутові турботи, сьогодні в мирі та злагоді Людмила та Михайло разом із трьома доньками радіють дахові над головою, власноруч створеному затишку в оселі. Мріють про те, що й всі українці, — Перемогу України над ворогом. Лише тоді вони зможуть повернутися до свого рідного дому.
Фото надано селищною радою.
