Кардинально змінилося і ставлення до нашої держави, а також її місця у світовій архітектурі безпеки. Тож як трансформувалися позиції ключових гравців щодо майбутнього нашої держави? З таким запитанням «Голос України» звернувся до виконавчого директора Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва Петра Бурковського (на знімку).
— За рік війни абсолютно змінилася якість відносин між Україною та ЄС. Зокрема, ми отримали статус кандидата на членство і прагнемо швидкого вступу. Але це наші прагнення. На вашу думку, наскільки серйозно Брюссель розглядає членство України в Європейському Союзі?
— Політичне рішення про те, що Україна запрошується до вступу в ЄС, уже ухвалено. Тепер усе залежить від того, що під час війни Верховна Рада та український уряд зможуть якісно виконати домовленості. Й це стосується насамперед питань судової реформи та боротьби з корупцією. Партії, які працюють у парламенті, Офіс Президента мають зрозуміти просту річ: судова гілка влади не може виконувати роль карального меча влади проти опонентів. Суддями не можуть лишатися ті, хто ухвалює рішення під політичним тиском чи заохоченням, хто нехтує практикою ЄСПЛ. Суддями, особливо Конституційного Суду, не можна призначати людей з лав депутатів чи юрисконсультів великих приватних або державних компаній.
От наскільки українська влада показуватиме серйозні наміри дотримуватися принципу верховенства права, настільки серйозним буде розгляд членства України в ЄС.
— Говорячи про зовнішню політику України, Києву часто закидали відсутність суб’єктності на міжнародній арені. Чи справедливе таке твердження після року війни?
По-перше, суб’єктність у міжнародній політиці є різною. КНДР і росія — теж суб’єкти, але це не приносить користі росіянам і корейцям, не сприяє рівню життя і розвитку згаданих країн. Нам така суб’єктність точно не треба. По-друге, на Заході та в росії «проспали» нашу суб’єктність. Не всі, але більшість. Суб’єктність з’являється завдяки згуртованості суспільства і здатності керівників ставити цілі, які відповідають інтересам більшості, та досягати їх. Насамперед, усередині країни. В нас це проявилося на повну силу в 2014 році, тепер ще більше. По-третє, суб’єктність у міжнародній політиці формується у взаємодії між країнами. Що більше в тебе союзників і що сильніші вони, то легше розвиватися. І навпаки. Цей аспект нам дався дорогою ціною. Проте треба й далі примножувати коло союзників у світі. Це теж важливе завдання для парламентаріїв. Треба не лише вчити іноземні мови, а й уміти говорити з парламентаріями інших країн мовою їхніх інтересів. Тут у Верховної Ради велика відповідальність перед громадянами.
— Однією з озвучених кремлем причин нападу на Україну є не допустити членства нашої країни в НАТО. Днями міністр оборони Олексій Резніков заявив, що Україна де-факто вже в НАТО. Залишилося оформити відносини де-юре. Наскільки реалістичним є це твердження?
— НАТО — оборонний альянс. Практично всі держави — члени НАТО нам допомагають зброєю, розвідданими, фінансами, тренуванням військових, лікуванням поранених. Водночас Україна чітко заявила, що не потребує на даному етапі війни присутності союзницьких військ та їхньої участі в бойових діях. Тому можна погодитися з такою оцінкою міністра Резнікова. Питання вступу — політичне, оскільки накладає дуже серйозні зобов’язання. Держава — член НАТО захищена ядерною зброєю від нападу, але й повинна проводити таку політику, яка не загрожує іншим країнам. З другою частиною в України все гаразд. А з першою — це питання політичної рішучості США, Великої Британії та Франції. До слова, це ті самі країни, які гарантували наш суверенітет в обмін на відмову від радянського ядерного арсеналу в 1994 році. Тому вирішення і цього питання цілком реалістичне, навіть у найближчому майбутньому.
