«Чиє ото весіллічко?»
«Пана молодого!»
«Та най буде щасливоє
аж до віку його!»
І хоча повсюдний наступ цивілізації на традиції зупинити непросто, проте звичаї живучі. Та й мало хто з батьків хоче, аби їхні діти «просто розписалися і повінчалися». «Нам гули-грали, на нашому весіллі гуляли три дні, — каже старшина на Закарпатті, — то й дітям нашим влаштуємо справжню свальбу!». І таки роблять.
Тож недарма у багатьох великих селах підприємці спеціально збудували великі весільні зали. І їх було вигідно утримувати. Багато де розвинувся цілий весільний бізнес. На жаль, війна перекрутила все. Але всі сподіваємося на якнайскорішу Перемогу...
З вірою у мирне життя в ужгородському скансені провели справді дивовижну виставку весільного одягу, атрибутики і світлин під назвою «Заміжжя їй личить. Maritisue і se potriveste. Svadba jej pristane». Виставка цінна тим, що експозиція об’єднала матеріали великого етнічного масиву порубіжжя — Пряшівський край (Словаччина), Закарпаття (Україна) та повіт Сату-Маре (Румунія). Українська частина виставки акцентувала увагу на обряді благословення наречених батьками, румунська — на зачісці нареченої, а словацька — на весільному застіллі й забавах.
Очільник скансену Василь Коцан — доктор історичних наук у галузі етнології, доцент Ужгородського національного університету — всюди збирає, розвиває та всіляко збагачує народні традиції Закарпаття через музейну справу.
Цей дороговартісний захід проводився в межах реалізації міжнародного грантового проекту «Культурні зв’язки — культурна мобільність у прикордонному регіоні» і є результатом спільної дослідницької роботи науковців із Закарпатського музею народної архітектури та побуту (Україна), Повітового музею Сату-Маре (Румунія) і Музею української культури у Свиднику (Словаччина).
Ще одна цікавинка експозиції — поєднання історичної ретроспективи (світлин першої половини ХХ століття) із сучасними фотознімками збережених традицій (результат дослідницької роботи в межах проекту).
«Виставка познайомила усіх охочих з окремими весільними обрядодіями, весільною атрибутикою, вбранням наречених, — розповідає Василь Коцан. — Показано також традиційні весільні костюми гуцулів, долинян, бойків і лемків Закарпаття. Домінантною частиною є експозиція «Благословення наречених батьками». Зазвичай ця обрядова дія відбувалася в хаті нареченої, рідше — нареченого. Першим благословляє батько нареченої, тримаючи в руках ікону, а поруч — мати з хлібом».
А під час відкриття виставки фольклорні колективи Центру культури і дозвілля міста Перечина відтворили для присутніх частинку весільних звичаїв лемків Закарпаття — «Традиції весільних вінкоплет».
Тоді Василь Коцан, як директор музею, розповів про міжнародний проект, представив партнерів із Румунії та Словаччини, коротко описав представлені на виставці весільні атрибути. З вітальним словом звернувся заступник директора департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської ОВА Віктор Кравчук.
Про процес приготування весільної зачіски нареченої в регіоні Оаш (Румунія) розповіла Адела Добреску, менеджер проекту. Особливості обрядодій, пов’язаних із застіллям, весільними стравами та напоями, піснями і танцями Східної Словаччини охарактеризував Ярослав Джоганик, директор Музею української культури у Свиднику.
...І хай у воєнний час не до гучних весіль і застіль, та коли ми переможемо, знову вітатимемо щасливих молодят на велелюних весіллях за всіма нашими давніми традиціями!
Фото надано Василем Коцаном.
