Біля входу до столичного театру імені Лесі Українки лежить триколорна ганчірка. Ті, хто прийшов на виставу «Буде тобі, враже, так, як відьма скаже», можуть по ній потоптатися. І люди охоче це роблять, бо серед глядачів багато херсонців, які стали вимушеними переселенцями і добре знають, що приніс на їхню рідну землю окупант.
Прем’єру моновистави привезла до Києва творча група херсонців на чолі з незламним директором тамтешнього театру ім. Куліша Олександром Книгою і таким самим незламним режисером Сергієм Павлюком. А головну роль у виставі за п’єсою теж херсонки — Олени Маляренко, яка спершу звалась «Протитанкова відьма», грає ще одна незламна — актриса цього театру, народна артистка України Олена Галл-Савальська. Пані Олена пережила ту страшну окупацію і виїхала з міста лише у грудні 2022-го, коли окупанти вже зробили «жест доброї волі», а потім почали нещадно обстрілювати деокупований Херсон.
Як зазначив перед виставою очільник театру Олександр Книга, ніхто спеціально рашистський прапор не шив, це — один із трофеїв, які залишили окупанти, адже в театрі у них був штаб. Коли росіяни прийшли туди, то одразу почали нищити все українське і насаджувати «руский мір». Олександр Книга також нагадав, що у місті російські війська знищили гордість і красу Херсона — обласну бібліотеку імені Олеся Гончара та дитячу бібліотеку імені Дніпрової Чайки. У Палац культури текстильників прилетіло вже втретє, а вибуховою хвилею було винесено 64 вікна в їхньому театрі. Вікна забили фанерою, а кулішівці грають вистави в Арт-хабі в укритті. Також колектив активно займається з дітьми Херсона. «Коли я побачив їхні очі, то просто ридав. Бо в їхніх очах було все, що вони пережили», — сказав Олександр Книга.
А на сцені вже починається вистава, до нас виходить головна героїня Лєнка, як вона себе називає в діалозі з кумою, котра виїхала за кордон. Вони спілкуються скайпом у перервах, коли Олена після повені, що спричинили рашисти, підірвавши Каховську ГЕС, намагається привести до ладу свою затоплену квартиру. У величезних гумових чунях Лєнка просувається по хаті. Ось плаває її бібліотека. Тут багато російської класики. Це тепер йде на смітник, а от Орвелла «1984» господиня відкладає на просушку, як і чимало дорогих їй українських книжок.
Отут і застає її дзвінок кумасі, з якою колись жили вони в мирному Херсоні. Тепер у них уже не так багато спільного, хіба що минуле. Вони не завжди знаходять точки дотику, але справжня херсонка не здається і з притаманним їй гумором розповідає подрузі про своє життя в окупації.
Словом, трагедія війни, приниження, знущання, біда жителів затоплених помешкань, садів і городів, дач, куди так любили їздити херсонці. І все це припало на одне людське життя. Але Лєнка вміє й посміятися і пересипає свої оповіді гумором. Тут і сльози, і сміх, і самоіронія. А водночас і глибока трагедія народу. І це все ще нам треба буде пережити, щоб жити далі. Принаймні таким я побачила лейтмотив п’єси у блискучому виконанні Олени Галл-Савальської.
До речі, тепер у жінки є інше заняття — вона робить ляльок вуду. Неважко вгадати, хто той персонаж, в якого хочеться вштрикнути якомога більше голок.
Фото автора.
