19 лютого 2014 року. Київ, Майдан Незалежності.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
В Україні 18—20 лютого вдесяте вшановують пам’ять загиблих під час Революції Гідності. Цьогоріч меморіальні та просвітницькі заходи відбуваються під гаслом «Залишаємося гідними своїх Героїв!». «Програма вшанування Героїв Небесної Сотні — не просто данина пам’яті, не традиційний бюрократичний підхід, — зазначає генеральний директор Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні — Музею Революції Гідності Ігор Пошивайло. — Це певна зброя, тому що росія досі не припиняє спроб спотворити пам’ять про події Майдану, принизити Героїв Небесної Сотні. Вшановуючи Небесну Сотню, ми вшановуємо не лише тих 107 героїв, а й усе те Небесне Воїнство, яке боронило і боронить нашу країну, віддаючи найцінніше — своє життя».
Десять років тому, 18 лютого 2014-го, тисячі майданівців, які у центрі Києва протестували проти зміни проросійським кримінальним кланом Януковича європейського курсу держави і розвороту її до москви, проти політики русифікації та зближення з росією, рушили мирною ходою до будівлі Верховної Ради. Серед їхніх вимог — боротьба з корупцією, перезавантаження державної системи, елементами якої були узурпація влади і міліцейське свавілля, покарання винних у порушенні прав і обмеженні свобод громадян, у вбивствах учасників Революції Гідності — на 61-й день Майдану на місці протестів «беркутівцями» було застрелено перших двох активістів. На той час уже було двоє загиблих за межами місць протистояння.
Ходу учасників Євромайдану до будівлі Верховної Ради України, де мала відкритися чергова сесія, на якій планувався розгляд питань про зміни до Конституції України щодо обмеження повноважень Президента, зустрів натовп «тітушок». Із самого ранку влада зібрала у Маріїнському парку своїх проплачених і організовано привезених до будівлі парламенту «прибічників», озброєних холодною та вогнепальною зброєю. Влада наказала силовикам розпочати повну «зачистку Майдану». «Беркутівці» зустріли мирну ходу кийками і світлошумовими гранатами, пролунали постріли, пролилася кров. Урядовий квартал перетворився на епіцентр протистояння, у Києві зупинили метро, на вулицях горіли автозаки.
У другій половині дня силовики оточили, а згодом захопили Український дім на Європейській площі та атакували мітингувальників біля Міжнародного центру культури і мистецтв Федерації профспілок України («Жовтневий палац»).
Під вечір, заявивши про проведення «антитерористичної операції», розпочали штурм Майдану. Під час наступу на протестувальників «беркутівці», крім травматичної та стрілецької зброї, використовували гранати, водомети і бронетранспортери.
Уночі запалав Будинок профспілок, у який проникла група озброєних людей. Як пізніше встановила тимчасова слідча комісія Верховної Ради з розслідування вбивств мирних громадян на Майдані, штурм Будинку профспілок, де розташовувався штаб Революції Гідності, здійснювався за вказівкою тодішнього голови СБУ Олександра Якименка, його першого заступника Володимира Тоцького та керівника Антитерористичного центру СБУ Андрія Меркулова. Протестувальники кажуть, що незадовго до підпалу Будинку профспілок, де згоріли продукти, ліки, засоби захисту, силовики застосували проти активістів газ. За спогадами медика Марії Подобєд, які зафіксували співробітники Музею Майдану, «18 лютого ближче до ночі дедалі більше людей надходили з важкими пораненнями: з розірваними руками, опіками, п’ятьма-шістьма кульовими пораненнями.
Пам’ятаю, як у приміщення тричі пускали газ, що викликав страшенний кашель, — маски рятували зовсім трохи. Завдяки хорошій системі вентиляції і незначній концентрації газу, який осідав, нам удалося уникнути смертельного отруєння».
З охопленої вогнем будівлі поранених евакуювали до Михайлівського собору, тож вдалося врятувати 41 людину, але не всіх — на згарищі виявили тіла двох майданівців — Володимира Топія та Олександра Клітинського. Юрій Пасхалін, один з евакуйованих із вогнепальним пораненням, помер у ніч на 19 лютого у лікарні.
«В історії Революції Гідності цей день назвали «кривавим вівторком». Тоді оборона Майдану тривала всю ніч, а від Будинку профспілок до монумента Незалежності простягалася вогняна барикада. Слід від неї й досі видніється на тротуарі на розі будівлі», — зазначають у музеї.
Під час сутичок 18 лютого 2014 року загинули 17 учасників протесту, ще 14 дістали смертельні поранення й ушкодження. Це були Володимир Кіщук, Ігор Сердюк, Сергій Шаповал, Сергій Дідич, Андрій Корчак, Артем Мазур, Петро Гаджа, Василь Шеремет, Віктор Прохорчук, Володимир Наумов, Іван Наконечний, Анатолій Нечипоренко, Антоніна Дворянець, Зураб Хурція, Яків Зайко, Валерій Брезденюк, Ігор Бачинський, Сергій Бондарев, Василь Прохорський, Олександр Плеханов, Олександр Капінос, Андрій Черненко, Віктор Орленко, Володимир Кульчицький, Віктор Швець, Віталій Васільцов, Дмитро Максимов, Юрій Сидорчук, В’ячеслав Веремій, Іван Городнюк, Володимир Бойків.
Важкими були і наступні дні. Ігор Пошивайло пригадує, що центр Києва перетворився на попелище, було багато поранених. «Українське небо падало... Його підтримали майданівці, ціною власного життя...». Офіційно під час Революції Гідності загинули 107 протестувальників, більшість із них померли від вогнепальних поранень 20 лютого. Це був, за словами директора Музею Майдану, перший бій російсько-української війни.
Позавчора, 18 лютого, у Києві відбулася хода на честь Героїв Небесної Сотні. Спершу родичі загиблих від рук силовиків, учасники Революції Гідності, ветерани російсько-української війни, вояки ЗСУ, активісти прийшли до Михайлівського Золотоверхого монастиря, що десять років тому перетворився на прихисток майданівців, яких жорсткого побив «беркут», та польовий шпиталь. Тут відбулася панахида за Героями, які віддали своє життя за незалежну державу. Від Михайлівського учасники ходи пройшли вулицею Трьохсвятительською, Європейською площею, Хрещатиком. На алеї Небесної Сотні активісти поклали квіти до меморіалу Небесній Сотні і запалили лампадки. Біля меморіалу, встановленого у Маріїнському парку, відбувся мітинг, на якому виступили учасники Революції Гідності: народний депутат України попереднього скликання, капітан 1-го рангу Євген Лупаков, заслужений діяч мистецтв України, що був голосом Майдану, Володимир Гонський (на знімку), учасник російсько-української війни Олександр Ушинський.
«Я був сотником 40-ї сотні Майдану саме у ці дні, коли вирішувалася доля України, — каже громадський діяч. — 18 лютого у Маріїнському парку на дереві я підняв український стяг, аби було здалеку видно, де патріоти, а де вороги. Вранці ми пішли до будівлі парламенту, аби висловити своє незадоволення. На цьому місці перші загиблі того дня від рук правоохоронців. Думаю, що серед них були російські зайди, феесбешники, які керували «Беркутом». За ці роки тисячі кращих синів і доньок України, які були на революційному Майдані, загинули. Війна триває, ворог планує захопити Україну. Ці фашисти нищать наші міста і села. Для них немає нічого святого. А для нас святість — це єдина соборна Україна».
Організаторами заходами виступили ГО «Родини Небесної Сотні» та Національний музей Революції Гідності.
Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.
