У провідних кінотеатрах Ужгорода та Мукачевого відбулася презентація нової стрічки для дітей «Іван Сила» за книжкою закарпатського письменника Олександра Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу». Цей фільм розповідає про силача Івана Фірцака-Кротона, який народився в селі Білки на Закарпатті й у першій половині ХХ століття був надзвичайно популярним борцем: його знала вся Європа й Америка. Та при радянській владі заслуги Івана Фірцака замовчувалися. Мало того, йому забороняли виходити на професійну сцену. Патріот Закарпаття, Фірцак не виїхав за кордон, а жив собі у рідному селі на березі Боржави. Цій видатній у світовому вимірі людині дозволяли виступати лиш у клубах навколишніх сіл...

Я гордий з того, що Кротон був добрим товаришем мого діда Юрія, хоч жив від нашого села Керецьки за тридцять кілометрів униз за течією Боржави; що мене самого разом із братом той богатир на початку 60-х на свій виступ у нашому сільському клубі пустив безплатно, «бо онуки мого цімбора-товариша мають розповідати про білецького Івана ще й дітям своїм»; що, редагуючи обласну газету «Новини Закарпаття», ми зі спортивним журналістом Василем Гаджегою зуміли випустили солідний тритомник «Кротон»...

Фільм про цього велета стає щодалі популярнішим. На 43-му Міжнародному кінофестивалі «Молодість» у Києві спеціальним дипломом «За найкраще режисерське рішення» відзначено українську стрічку «Іван Сила» Віктора Андрієнка.

Ми звернулися до письменника Олександра Гавроша (на знімку), за твором якого й знято фільм.

— Олександре, в липні в інтерв’ю «Голосу України» ти сказав, що з нетерпінням чекаєш на прем’єру. І ось стрічка — на екранах. Які враження?

— По-перше, я вражений, що в ужгородському кінотеатрі «Доміон» був аншлаг. Тут узагалі такого не пам’ятають, а сеанси часто скасовують через відсутність бодай п’ятьох глядачів. Тож без жодної помітної реклами фільм став для Ужгорода подією. Глядачі почали аплодувати ще до завершальних кадрів, а наприкінці влаштували справжню овацію! Я такого навіть у театрі не пригадую. Багатьох стрічка пройняла до сліз. Віктору Андрієнку вдалося зняти справді добрий фільм. Це контраст у нашу добу цинізму і скепсису. Дехто дорікає, мовляв, усе занадто вийшло позитивно, забуваючи, що кіно знято за дитячою повістю і передусім орієнтоване на дитячу аудиторію.

Мене вразив дуже гарний зоровий ряд. Захотілося знову переглянути фільм, щоб уважно роздивитися яскраві картини, які нам подарувало це кіно.

Динамічна розповідь, чудово дібрані актори, справжній антураж і костюми початку ХХ століття, реальні силачі і чемпіони, трюки без жодних дублерів та каскадерів — усе це сприяє тому, що фільм сприймається на одному диханні. І коли він закінчується, то виникає тільки запитання: «Чому так швидко? Невже минуло півтори години?»

Якщо порівнювати стрічку із книжкою, то вони одне одного не вичерпують, а взаємодоповнюють. Отож можна спокійно і стрічку дивитися, і книжку читати. Принаймні я дивився «Івана Силу» так, наче про цю історію чую уперше.

Фільм взяла у прокат півсотня кінотеатрів — од Києва і до Севастополя, майже у всіх областях України. Хоча наш глядач не звик (чи відвик) ходити на українські фільми. І потрібен час, щоб він повірив у рідний кінематограф. Нам важко змагатися з голлівудськими постановками, бюджети яких сягають сотень мільйонів доларів. «Івана Силу» знято за два мільйони доларів. А головне — держбюджет не передбачає фінансування промоції фільму. А значить, нема реклами. І люди не знають про фільм або не вірять, що він — якісний, якщо його не рекламують. У світі промоція кінострічки становить значну частку її бюджету, деколи до третини всіх коштів.

Тому про наші фільми майже ніхто не знає. Режисер і продюсери «Івана Сили» вирішили боротися з цим по-своєму: організували творчі зустрічі по всій Україні. Це коштує неймовірних особистих зусиль, але так, принаймні, про фільм дізнаються. Хоча, певна річ, це не замінить повноцінної рекламної кампанії.

А я ще готую документальну книжку про Івана Силу — Івана Фірцака (Кротона), адже його біографія — суцільні білі плями. Після фільму цікавість до нього зростає на всій території нашої держави.

Записав Василь НИТКА.

Ужгород. 

Кадр із фільму «Іван Сила».

Фоторепродукція автора.