Понад півстоліття віддав Товтрам

Ішлося про кам’янчанина Степана Ковальчука (на знімку), котрий на початку вересня відсвяткував вісімдесятиріччя. Справді, райгазета надрукувала розлогі оди кільком чиновникам, а для допису про людину безкорисливої дії не знайшлося місця.

Степан Іванович Ковальчук справді є патріархом природоохоронної справи. Він і дотепер працює старшим науковим співробітником Національного природного парку «Подільські Товтри». Понад півстоліття віддав природничій науці та, що ще важливіше, практиці. Власними ногами не раз сходив усі Товтри й товтринки, поки держава не оголосила про взяття їх під свою охорону. Бо треба було не одному пояснити, що розорювати ці горби не слід, що винищувати з коренем рідкісні заповідні рослини, які дивом збереглися на прадавніх вапняках, — гріх. Насамперед це треба було донести до тієї-таки влади.

— Саме він, — каже заступник директора НПП «Подільські Товтри» Олександра Кучинська, — захистив від розорення урочища «Совий яр», «Княжпільська дача», «Врублівецький ліс», «Сатанівська дача», гирло річки Тернави, товтру «Велика Бугаїха». Боротися було за що, адже маємо унікальний велетенський музей просто неба, який займає десятки тисяч гектарів, де представлено залишки організмів і тварин, що жили в Торнтонському та Сарматському морях. Вони котили свої хвилі на теперішній території національного парку 25 та 14 мільйонів років тому. Із решток тодішнього «населення» морів і постали Товтри, вапняки яких на 95 відсотків складаються з карбонатів, зокрема, карбонату кальцію, що й свідчить про їх утворення із кістяків живих істот.

— Ми мріяли про створення величезного парку, який включав би в себе заповідні природні об’єкти Вінницької, Тернопільської, Хмельницької та Івано-Франківської областей, — згадує Степан Іванович. — Але на те не було «добра» та згоди очільників усіх цих областей, кожен тягнув ковдру на себе. Це були 60-ті роки минулого століття, коли партія казала: «Буде так, і не інакше». А ми, науковці, мали теж служити їй, а не природі. Тому внаслідок наших домагань «товтровий» парк з’явився лише на півдні Хмельниччини, зайнявши територію кількох районів. Згодом в інших областях теж виникли заповідні парки. Але все-таки було б краще мати все це в одній структурі, тоді б можна було говорити про національний біосферний резерват, що прирівнюється до біосферних заповідників, відтак діяли б зовсім інші правила використання природних ресурсів і можна було б унеможливити ту анархію в цій сфері, яка існує тепер.

5 червня 2009 року Степану Ковальчуку присвоєно звання «Заслужений природоохоронець України» — за вагомий особистий внесок у розв’язання екологічних проблем, розвиток природоохоронної справи, збереження навколишнього природного середовища. Він автор багатьох цінних для науки праць, а також численних популяризаторських статей, в яких вчить людей шанувати матінку-природу.

Не раз бачу його біля будинку на вулиці Шевченка, де Степан Іванович мешкає. Порається на клумбі, яку колись заклала ще його дружина. Дає лад кущам півоній, флоксів та лілій, підпушує конвалії. Його Валентини немає вже майже два десятки літ, а він зберіг вірність їй і цій красі, яку та залишила на землі по собі.

— Нічого в світі немає ціннішого, — каже закоханий навік у природу чоловік, — за той квіт, який буяє на ній, відроджуючись щовесни і радуючи нас до наступних снігів. От лише уявіть, що земля стала гола, і вам буде від цього моторошно, як у страшному сні. Тож кожен, хто живе на планеті, має не тільки не нищити світ природи, а ще й примножувати його. Треба вчити дітей змалечку брати під свою опіку бодай найменшу діляночку, клаптик землі й плекати на ньому квіти та дерева, берегти від засмічування.

 

Кам’янець-Подільський.