Добігає кінця 2014-й — рік 200-літнього ювілею Тараса Шевченка. Своє бачення творчого доробку Кобзаря запропонував глядачам у виставі-колажі «Сон» за його творами Київський театр юного глядача на Липках. Це круговерть і перебіг української історії, віддзеркаленої в житті її національного пророка. Головна ідея, що стрижнем проходить через виставу, — споконвічне прагнення нації до волі й незалежності.
Прем’єра відбулася у березні. Творці — режисер В. Гирич, сценограф М. Френкель, хореограф О. Скляренко. У постановці нерозривно сплелися в єдине ціле сучасне прочитання творів поета і його образ, народжений Майданом, Революцією гідності. Коли відкривається завіса, перед глядачем постають шини на сцені, а на екрані — криваві події Майдану. Все сучасне тло ілюструють слова Шевченка, утверджують і поглиблюють його, ніби поет писав саме про Майдан у свій 200-літній ювілей.
Вражає масштабність вистави, тут — майже 60 акторів, багато з них виконують по 2—4 ролі. Це колаж, у якому відображено весь складний життєвий шлях Шевченка. Глядач бачить того малого Тараса, який іде шукати залізні стовпи, і юного Шевченка, і його ж у старшому віці. Для постановників важливо показати на сцені твори Кобзаря, через які репрезентується доля України, бо шлях поета — це шлях України.
На сцені — конструкція з двох ярусів, на яку спрямована вся увага. Різні дійства відбуваються на її сходах. Шевченко здебільшого перебуває на верхньому ярусі. Він сам читає свої твори і спілкується з героями. На верхньому подіумі також і його мучителі — цар Микола ІІ із царицею. Постановники інтегрували у виставу багато творів поета: починаючи з ранньої «Катерини» і завершуючи «Щоденником» і листами.
Серцевина постановки — тріади з містерії «Великий льох» із трьома душами і трьома воронами. У першій дії кожна душа-пташка розповідає про те, чого її не впускають до раю. А от ворони як втілення жадоби пролитої крові людей у безкінечних війнах постають в останній дії. Нині цей уривок звучить найбільш актуально. Саме тези «Великого льоху» перетворюють виставу на єдине ціле, визначають її головну концептуальну спрямованість. Це зло імперського поневолення з минулого актуалізується, коли ворона промовляє: «Та й москаль / Добре вміє гріти руки!»
Вистава розрахована на тих глядачів, які знають твори Тараса Шевченка, тому тут звучить заклик їх аналізувати знову і знову. Дуже продумана пластика, ансамблева гра акторів зумовлює єдність на сцені. Кожен образ є виразним, індивідуальним і неповторним. Це смислова й візуальна цілісність, коли багатоголосся героїв зливається. Текст і персонажів єднають в одне ціле рух і пластика.
Вистава продемонструвала незвичний підхід до феномену Кобзаря — новий, неформальний, що дало новаторський художній результат. Це слова Шевченка, почуті Майданом та інсценізовані. Тут присутні три образи поета, від імені якого говорять актори. Вони показують різні грані його характеру, еволюцію світогляду. Актори проживають тексти Кобзаря, доносячи їх до глядача. Юний Тарас зворушує. Шевченко середнього віку — дуже емоційний та експресивний. А всю монументальність постаті генія проносить через виставу «старший Шевченко». Він спонукає думати, робити власні висновки. Його роль у «Сні» зіграли троє акторів. Малий Тарас — Назар Добріян, юний — Юрій Родіонов, головна роль належить Тарасу Мельничуку.
Використана у виставі метафора сну дає змогу поглянути на події збоку. Образ свічки — це орієнтир шляху в майбутнє, яким піде українська нація, утверджуючи свою державність. Світлова партитура так само гармонійно поєднується з емоційною палітрою. На тлі всього цього відбувається дійство нового відкриття поета глядачем. У цьому полягає головна місія твору — показати історію генія, що став символом України.
Оксана Сліпушко, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри історії української літератури і шевченкознавства Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Сцена з вистави «Сон». Праворуч — Тарас Мельничук у ролі Тараса Шевченка.
Фото Бориса МИХАЙЛОВА.
