Театр, що прокладає шлях

Донецький національний академічний український музично-драматичний театр, очолюваний впродовж десятиріч Марком Бровуном, відшукав у цьому русі власну рівновагу. Бровун — художній керівник, генеральний директор театру, впевнено тримав кермо з 1976-го. Колектив подолав свою регіональність і поринув у всеукраїнські театральні процеси. Зокрема, ініціював фестивалі «Театральний Донбас» та «Золотий ключик». Його визнали найвідвідуванішим в Україні і назвали «театром Бровуна». На жаль, у жовтні 2012-го, на початку сезону, директор пішов з життя. Але «нерв Бровуна» живе в практиці створеного ним мистецького храму. Ще рік тому він сам казав: «Наш театр вийшов на новий етап розвитку!» Стратегія Бровуна складалася з трьох етапів: знайти глядача, утримати його і повести за собою. На це покладено довгі роки праці. Новий етап — це якраз третій етап стратегії. Але «вести глядачів» випало вже на долю іншої людини. Новим генеральним директором і художнім керівником театру стала Наталія Волкова. Підсумовуючи здобутки сезону, вона запевнила, що театр тримається заданого курсу, і все заплановане робиться з успіхом, якому міг би радіти і Марко Бровун. Головне — не зупинятися...

Перший сезон без Бровуна відкрився прем’єрою присвяченої йому вистави «Фредерік, або Бульвар Злочину» за п’єсою Е.-Е. Шмітта. Постановка про видатного артиста Фредеріка Леметра таки стала подією. І не єдиною.

Впродовж 86-го сезону театр випустив 10 прем’єр! Тут чи не вся жанрова палітра, від оперети і комедії до драми і трагікомедії. Чотири з поставлених п’єс українська сцена побачила вперше. Це «Суто жіночі ігри» за К. Б. Люс, комедія «Вечеря під скандальним соусом» Н. Саймона, «Осіння соната» І. Бергмана на малій сцені та музична програма «Тільки у Львові» на сцені «Театральної вітальні». Ідея створити програму про Львів на основі пісень львівських батярів витала в стінах театру вже давно. За сценарій узявся сам режисер вистави Олег Пшин. До участі залучили вокалістів і драматичних акторів, що працюють як справжні львів’яни. А от для постановки «Осінньої сонати» режисера запросили з Києва. Ольга Гаврилюк вразила результатом. На сьогодні це найвідвертіша і найскладніша в психоемоційному плані вистава театру, яка від першого дня посіла чільне місце в репертуарі малої сцени. Ще один режисер із Києва Ігор Славінський працював на експериментальній сцені театру, куди переніс свою столичну постановку за твором А. Крима «Льовушка». Донеччани визнали її найдобрішою виставою сезону. А от найбільший резонанс викликала постановка «Тьотя Мотя прієхала...» режисера Ігоря Матіїва (за «Миною Мазайлом» М. Куліша). Публіка дещо розгубилася, бо тут надто прямо озвучене мовне питання. Але поки глядач вагався, «Тьотя Мотя» збирала рясні оплески на ХV Міжнародному фестивалі «Мельпомена Таврії» в Херсоні, де була визнана однією з кращих і відзначена дипломами «За сценографію» (Андрій Романченко) та «За повернення на рідну сцену» (артистка Олена Хохлаткіна).

Також театр побував на гостинах у Києві. Запрошення отримали від директора Національного центру ім. Леся Курбаса доктора мистецтвознавства Ганни Веселовської. Киянам показали виставу «... І перетворилися на білих журавлів» (постановник Василь Маслій). Два вечори — аншлаги.

Була ще поїздка до Луганського російського театру ім. Луспекаєва, щорічні обмінні гастролі з яким стали доброю традицією. Луганчанам показали дві прем’єри сезону — оперету «Подвійне життя, або Мадемуазель-хитрунка» Ф. Ерве і амбітний мюзикл «Три мушкетери» М. Розовського і Ю. Ряшенцева на музику М. Дунаєвського.

Малий глядач отримав подарунок ще до Новорічних свят. Музична вистава «Морозко» за мотивами народних казок була показана взимку рекордну кількість разів і навіть улітку збирала дітлахів.

Промовиста статистика засвідчує: в сезоні, що минув, вистави Донецького національного відвідали 190 740 глядачів. Це ті, кого театр вестиме за собою далі.

Донецьк.