Нещодавно газета «Голос України» надрукувала цікаву статтю «Там, де народжується Прип’ять» («Голос України» за 19.09.2014). У ній висловлено думку, що «назва річки походить від п’ятнадцяти її витоків. Більше того, за однією з версій, первісна її назва нібито була Трип’ять (тобто три по п’ять), яка згодом трансформувалася у Прип’ять». Проте я хочу поділитися з читачами своїми роздумами щодо цього питання. І, можливо, моє пояснення буде точнішим.

Звернімо увагу на числівники «п’ять» і «десять». Майже такими само словами наші давні пращури називали і напрямки — лівий і правий. Раніше люди рахували на пальцях. Рахуючи, звичайно по одному загинали спочатку пальці лівої руки. Загнувши їх, казали «п’ять». Загнувши після того всі пальці правої руки, казали «десять». Останнє слово має такий само корінь, як і слова «десниця», «десно», якими ще нещодавно називали праву руку і правий напрямок. Слово «десний» є в словнику Б. Грінченка, а «десниця» навіть у найновіших словниках. І в багатьох народів світу числівники «п’ять» і «десять» співзвучні до назв лівої і правої руки.

У наших прабатьків, як і в багатьох інших народів, правий напрямок здавна вважався щасливим, праведним, правильним, прямим, а лівий — нещасливим, неправедним, неправильним, кривим. Люди вірили, наприклад, що коли зранку встати на землю лівою ногою, то весь день буде нещасливим (говорили: «Не з тої ноги встав»). Коли молодого місяця бачили з лівого боку, то вважали, що весь місяць буде невдалим. І п’ятницю раніше вважали нещасливим днем тижня. Тому, щоб не наврочити, лівий напрямок і ліву руку намагалися не згадувати, їх замінювали іншими словами.

Років триста тому замість прадавніх «п’ять» і «п’ятниця» (ліворуч і ліва рука) говорили «шює» і «шоуиця». Казали: «Не знає шоуиця твоя, що творить десниця», «Альбо аз на шює, а ти на Десно». Тоді ліву ногу називали шульгою. В «Енеїді» Котляревського є такий рядок: «Коли пішком, то марш шульгою».

Згодом і слово «шює» стали вважати негарним. У словнику   Б. Грінченка наведено приклад: «Шуя, шуї. ж. соб. Сволочь, шваль». Тому і це слово люди вилучили з ужитку і почали говорити «лівий», «ліворуч». Одразу появилися вислови «ліві прибутки», «ліві поїздки» (тобто — незаконні). Отже, у сиву давнину ліву руку, лівий напрямок називали словами із коренями «п’ять». Від них дійшли до нас слова «п’ядь», «зап’ясток», «зап’ястя». І числівник «п’ять», який колись давно означав і ліву руку. Пливучи від Києва Дніпром угору, люди бачили велику притоку праворуч і говорили «Десна», тобто розташована праворуч. Другу велику притоку бачили при лівому березі, тому говорили «При-п’ять». Можуть заперечити: Десна — ліва притока, а Прип’ять — права, а не навпаки. Однак домовленість, які притоки називати лівими, а які правими, прийнято пізніше, коли виникла наука географія. А згадувані назви Десна і Прип’ять з’явилися тоді, коли про географію люди й гадки не мали.

Не виключено, що і російське слово «опять» пішло від часто повторюваної колись команди «о-пять, о-пять...», яка означала: «лівою, лівою...» або «вліво, вліво...». І російське «спятил» — «скривив», «пішов вліво». Іноді дивуються, чому в багатьох слов’янських народів збереглися дві форми приказки: «З п’ятого на десяте» і «П’яте через десяте». Нічого дивного тут немає, колись це були дві зовсім різні приказки: «зліва направо» і «вліво через праве». Зміст останньої тепер можна було б висловити, наприклад, так: «З Володарки в Київ через Тетіїв».

 

Київ.

Мал. Миколи КАПУСТИ.