Холодного літа 1953 року син радянського дипломата Сергія Александровського і співачки Клари Співаковської Олександр втік з Єнісейська, де перебував разом з мамою в засланні, до Москви. За втечу тоді давали 25 років таборів. Однак надія, що з’явилася після смерті Сталіна, була сильнішою за обережність. До Москви він утік, насамперед, щоб через вісім років після страти батька відновити його добре ім’я. Заздалегідь розіслав у всі можливі інстанції листи з проханням переглянути справу Сергія Александровського.
Зустріч із Райкіним
А в Москві саме виступав Аркадій Райкін. Після концерту до видатного артиста підійшов хлопець і запропонував придбати... золоту брошку-скрипочку. Артист подивився на оригінальну річ і запитав: «Звідки вона у вас?». Юнак розповів про себе і зізнався, що хоче заробити трохи грошей на продажі фамільних коштовностей. «Потім мені треба йти на Луб’янку відмічатися і зайнятися пошуком житла», — закінчив свою розповідь втікач. «Про житло не турбуйтеся — будете жити в нас», — відповів Райкін. І поселив його на дачі в Биково, там Александровський жив близько двох тижнів.
Це досить дивна і темна історія. Дарма що Сталін прихильно ставився до Аркадія Райкіна, той пригрів втікача із заслання, сина репресованого...
Не віриться також, що Райкін купував би золото в незнайомця, ще й надав йому притулок. Схоже, видатний сатирик знав або самого Олександра, або когось із його батьків. Чогось вичікували й каральні органи (чи не зв’язки Александровського вивчали?). Та й він сам сказав Райкіну неправду щодо своїх походеньок на Луб’янку. Біографи сатирика цей факт не коментують. Як на мене, Райкін ризикував, але не міг не допомогти євреєві-одноплеміннику. І влада не стала його переслідувати, бо часи вже мінялися. Хоча молодого Александровського таки заарештували, коли він намагався передати листа матері до родичів у США через американське посольство. Але з Луб’янки його без розгляду справи під конвоєм відіслали назад до Сибіру. То хто такий Александровський і його батьки?
Клара співала у Відні
В енциклопедичному довіднику «Митці України» (1992) — близько п’яти тисяч статей. Але імені Клари Співаковської — партнерші легендарного Енріко Карузо — там чомусь нема. Не згадується її ім’я і в Українському радянському енциклопедичному словнику. Тим часом, майбутня оперна співачка народилася в Україні, в Смілі, що на Черкащині. Тут і росла серед чарівної української природи, всотувала в себе прекрасні українські пісні, тут сама вперше заспівала.
Історія життя Клари Співаковської трагічна і повчальна, як і життя народів, з яких вийшли її предки. А було так...
У середині ХІХ століття в Україну перекочував циганський табір з Греції. Мабуть, наші співучі люди й квітуча земля сподобалися смаглявій красуні Плаксіді, бо вона залишилася тут назавжди. Згодом вийшла заміж за єврея Лазаря Співака. Отак і поєдналися в Україні дві гілки мандрівних древніх народів, які свою печаль за втраченою колись батьківщиною виспівали в тужливих піснях. Тут були вдячні слухачі. Бо гноблені й на своїй землі українці добре розуміли причину вдаваної безжурності циган і євреїв.
Син Плаксіді і Лазаря Співака Давид осів у містечку Смілі. Його дружина Раїса подарувала йому дев’ятеро дітей. Донька Клара народилася 1893 року.
Давид Співак був талановитий музикант. Але в маленькому провінційному містечку прогодувати велику сім’ю важко. І Давид на початку ХХ століття виїхав з родиною до Німеччини. Поселилися в Лейпцигу, де жили якісь далекі родичі. Співака почали запрошувати в багаті сім’ї грати та давати уроки. Справи пішли вгору.
Дочку Клару Давид Співак привів до Кореллі — відомої на той час співачки. Та прослухала дівчинку і взяла у свій клас, бо була вражена дзвінким, сильним голосом.
1910 року Клара блискуче закінчила консерваторію, а через рік Віденська опера запросила її на провідні партії. Не раз вона співала в дуеті з видатним Енріко Карузо. Згодом стала примадонною Берлінського та Лейпцизького театрів.
Сама обрала долю
У Лейпцигу Клара Співаковська (це її сценічне прізвище) познайомилася з професійним революціонером росіянином Сергієм Александровським, він у Німеччині виконував особливі доручення партії. Усупереч волі батьків 26 серпня 1918 року в Магістраті району Берлін-Шарлоттенбург зареєстровано їхній шлюб. Напевне, їх притягувало один до одного не лише кохання, а й розуміння і прагнення прекрасного. Адже Сергій Александровський до всього був дворянин, а його батько на початку 30-х років очолював Большой театр. Втім, батьки Клари таки мали рацію. Щасливим життя їхньої дочки після одруження не назвеш.
У березні 1920 року в Німеччині стався путч, який очолив монархіст Вольфганг Капп. У ніч проти 19 березня путчисти поранили Сергія Александровського, якого від смерті врятувала дружина. Однак тієї ночі після нервового стресу вона посивіла й втратила голос.
Александровський одужав. Та Клара більше не співала і була лише вірною помічницею свого чоловіка. З 1923 року Александровські в Москві, потім — два роки в Харкові. Сергій працює на високих посадах, зокрема в Наркоматі іноземних справ СРСР, Повноважним представником у Литві, Фінляндії тощо. У лютому 1930 року Клара з чоловіком завітала до рідної Сміли. Жили в готелі. Співаковська хотіла знайти свій дім і не змогла. Нова влада змінила устрій життя людей, їхню поведінку. Клара не впізнала ні міста свого дитинства, ні земляків — ще недавно привітних, доброзичливих. У Смілі, як і у всій країні, панував удаваний ентузіазм і... страх. Чи збагнула вона, що і її чоловік доклав своїх рук до будівництва цього світу, що перемелював, як на жорнах, долі людей? Та ця доля не оминула і її родину...
З 1931 року Александровський працює радником у Берліні, з 1933 року — повпредом у Празі, де був до 1939 року. Вважається, що він брав участь у передачі через Президента Чехословаччини Бенеша сфальсифікованих документів по справі Тухачевського. Не дивно, що по приїзді до Москви його переводять з дипломатів в адвокати. Сергій Александровський був приречений, бо надто багато знав.
У серпні 1941 року він — рядовий народного ополчення. 1942 року потрапляє в полон, а в січні 1943 року партизани викрадають його і переправляють до загону імені Щорса. Він редагує газету «Пламя». Та 19 жовтня 1943 року Александровського заарештовують і вивозять за лінію фронту. Цілий рік колишнього дипломата водили від одного слідчого до іншого, обливали крижаною водою, тримали в одиночці. Били так, що тріснула верхня щелепа. Вимагали зізнання в зраді на користь Німеччини. Двічі його допитував сам Берія, але він тримався до останнього і ні в чому не зізнавався... Напевне, це врятувало життя його дружині і синові.
4 серпня 1945 року Александровського розстріляли. Того ж року органи НКВС заарештували Клару й її сина й виселили в Єнісейськ. Аж 23 червня 1956 року радянська влада посмертно реабілітувала свого колишнього вірного слугу Александровського. У вересні того ж року — і його дружину та сина. Вони повернулися до Москви. Клара Давидівна померла 18 лютого 1963 року. Її син став журналістом. До речі, про Сергія Александровського і його дружину Клару 1988 року в СРСР було знято кінофільм «Минуле повернути». Александровський там — під своїм прізвищем, а Клара Співаковська чомусь стала Скамбічча.
...Яку ціну для ідеологів більшовизму могло мати окреме людське життя, якщо нищилися цілі класи й народи? Не дивно, що в Україні, і навіть у Смілі, по суті, забули видатну співачку Клару Співаковську. Як на мене, забуття талановитої дочки двох древніх народів і України, яка прихистила її предків, і є найбільш трагічним та показовим наслідком суспільних експериментів у колишньому СРСР. Воно жахливе саме своєю стандартністю, буденністю, повторюваністю. Так нищилася пам’ять.
Олександр ВІВЧАРИК, краєзнавець.
Черкаська область.
Сергій Александровський, Клара Співаковська та їхній син Олександр.
