Ці унікальні фотознімки приніс до корпункту полтавець Володимир Самійленко. Він знайшов їх в архіві свого діда Павла Івановича, на жаль, давно покійного. Він на війні був артилеристом. Знімки справді унікальні: радянські солдати — в німецьких касках!
Чому і як це сталося? Хто ці воїни? Довелося провести неабияку пошукову роботу, щоб з’ясувати. Так-от, на знімках — бійці 144-го гвардійського стрілецького полку 49-ї гвардійської стрілецької дивізії. За спогадами ветерана цієї дивізії В. Войцеховича, в перші дні після Перемоги командування полку, що стояв тоді в районі Лінца, вирішило провести стройовий огляд. За формою одягу всі мали бути в касках, однак у багатьох солдатів і навіть офіцерів їх не було: за свідченням самих артилеристів, на фронті вони їх майже не використовували, тому про втрату не дуже шкодували. А тут — огляд!..
І командир полку Андрій Лубенченко дозволив використовувати німецькі каски, яких залишилося на полях боїв вдосталь. Їх почистили, пофарбували, нанесли зірки. Оскільки полк стояв у досить безлюдному місці, то солдатів у такому вигляді ніхто сторонній не бачив. Після цього німецькі каски в полку більше ніде й ніколи не використовували. А від вищестоящого начальства командування полку одержало-таки прочухана.
Гвардії полковник Андрій Григорович Лубенченко, судячи з розповідей про нього, був цікавою людиною. Можна сказати більше — оригіналом. Він тонко відчував стан своїх бійців і навіть у фронтових умовах використовував методи, як сказали б тепер, психологічного розвантаження. Коли обстановка дозволяла, Лубенченко знімав, бувало, цілий взвод чи роту з передової і виводив у тил, даючи можливість кілька днів, а інколи й тиждень відпочити. Робилося це урочисто, влаштовували навіть так званий святковий обід для «відпочиваючих». Солдати любили свого командира. А він полюбляв скрізь і в усьому порядок і дисципліну, щоб солдати завжди були підтягнуті, мали бойовий вигляд. Випадок з німецькими касками, схоже, теж з цієї «опери»: якщо належить у касках — значить, у касках! Нема наших — бери їхні... Чітка дисципліна і організованість робили свою справу: в полку Лубенченка завжди були найменші в дивізії втрати!
Андрій Лубенченко народився 1901 року в Ровеньках Луганської області. За деякими даними, у 1937 році був репресований. На фронті — з перших днів війни. Пройшов шлях від командира взводу до командира полку: 144-м гвардійським командував з вересня 1943 року по липень 1946-го. Нагороджений орденами Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, Червоної Зірки, двома орденами Червоного Прапора...
На знімку, який нам удалося розшукати, А. Лубенченко разом з бойовими побратимами — заступником командира полку Г. Баландою та заступником з господарської частини Г. Шантилом. На жаль, більше про них нічого не відомо. Ймовірно, вони теж з України чи навіть земляки Лубенченка. Тож, можливо, нам допоможуть у цьому читачі.
Стройовий огляд 144-го стрілецького полку.
Командир полку А. Лубенченко (в центрі) зі своїми заступниками.
Фото з архіву Володимира САМІЙЛЕНКА.
