Нині точиться багато розмов про нові розробки титанових рудників. У деяких областях, зокрема на Житомирщині, люди активно протестують, аргументуючи це тим, що таке виробництво може зашкодити довкіллю і, звичайно, здоров’ю. Тим часом там, де це виробництво вже триває, в колодязях почала зникати вода. Проте місцева влада не зважає. Так, улітку житомирські депутати надали погодження дочірньому підприємству «Житомирбуррозвідка» Національної акціонерної компанії «Надра України»  стосовно отримання спеціальних дозволів на користування надрами». Ідеться про промислову розробку у трьох районах Житомирщини — Черняхівському, Володарсько-Волинському та Коростенському. Останнє родовище, яке має назву Злобицьке, загальною площею 842,15 гектара, найбільше тривожить людей. Воно на річці Ірша, яка напуває місто Малин, під загрозою зневоднення також село Мелені та селище міського типу Чоповичі.

 

Одним — золоті гори, іншим — спустошені землі

Громадські активісти запевняють, що Житомирська обласна рада ухвалила це рішення без проведення державної екологічної експертизи та наявності позитивного висновку такої експертизи. Тобто місцеві депутати виносили свій вердикт, не маючи відомостей про можливий негативний вплив розробки родовищ та видобування ільменіту на навколишнє природне середовище, на безпечне життя та здоров’я людей тощо.

— Якщо хтось хоче взяти родовища, — каже голова ГО «Врятуємо Полісся» Станіслав Гуменюк, — то тоді чому цей хтось не зробив дослідження, експертизи і не надав їхні результати громаді? У свою чергу депутати мали б такі документи затребувати. І ще. Згідно з Орхуською конвенцією, яку свого часу підписала й Україна, все, що підлягає розробці більш як на 25 гектарах площ, іде через громадські обговорення. Вони цього не зробили, а просто зібрали сесії сільських рад і під тиском районного та обласного начальства надали погодження на отримання спеціальних дозволів.

Є також дані, зазначає Станіслав Гуменюк, що, окрім 100-відсоткового порушення ґрунтових покривів, які в Житомирській області представлені чорноземами, і руйнування екосистеми, технології, що застосовуються під час видобутку та збагачення руди, шкідливі й іншим. Так, збагачення руди потребує значної кількості води, яка після використання небезпечна для всього живого. На поверхню викидають породи, які з часом починають окислюватися, під атмосферним впливом відбуваються інші хімічні реакції. Шкідливі для життя елементи через водні та атмосферні потоки розноситимуться по всьому краю. Підвищиться рівень радіаційного фону. Водоносні русла та колодязі з часом можуть наповнитися водою, не придатною для вживання, що матиме негативні наслідки для здоров’я людей. У деяких селах це вже спостерігається.

— Розробники запевняють, що буде проведено рекультивацію земель, — каже Станіслав Гуменюк. — А в людей перед очима інший приклад: там, де тривають роботи, ще з 60-х років також нібито проводиться рекультивація, проте землі й після неї залишаються непридатними для господарської діяльності. У цьому легко пересвідчитися, завітавши на місце. Окрім сосни, яка через 15—20 років припиняє свій ріст і не може набути своєї промислової цінності, там більше нічого не росте. З рослинного світу виживають хіба що представники, що люблять кислі ґрунти. Бо породи, що їх вивернули із 20—30-метрової глибини, мають великий уміст сульфідів заліза, які на повітрі окислюються до сірчаної кислоти, і ґрунт та вода стають кислі!

Без державного регулювання і контролю не обійтися

— Водночас можна часто почути, що таке виробництво матиме зиск як для регіону, так і для держави, адже це робочі місця, кошти на інфраструктуру тощо.

— Якщо немає державної програми, а розробки веде приватна компанія, то про який зиск можна говорити? — категоричний у своїх судженнях пан Станіслав. — Візьміть Росію. Вона має дуже багато своїх родовищ, проте їх чомусь не розробляє, а бере сировину в нас і виробляє титан. Імовірно, шкурка вичинки таки не варта. Ми продаємо фактично одну сировину, але й від цього жодного зиску для держави, бо галузь у приватних руках.

А от про своїх громадян держава мала б піклуватися. Тому, перш ніж розпочинати видобуток, треба добре поміркувати, озброївшись думками фахівців із різних галузей.

За словами голови ГО «Врятуймо Полісся» Станіслава Гуменюка, це титанове протистояння виникло ще й тому, що є неузгодженість українського законодавства в галузі природного середовища та використання природних ресурсів. Іноді статті одного закону суперечать іншим. Україна також не спромоглась узгодити свої законодавчі акти, які регулюють питання охорони довкілля з вимогами Орхуської конвенції. Тому часто, використовуючи ці прогалини, державні структури в особі окремих чиновників просто лобіюють інтереси приватного капіталу, а людям залишається лише боротися.

Водночас, за висновками Інституту правової політики, в цьому питанні було порушено цілу низку законодавчих актів. Зокрема, закон про охорону довкілля. А саме стаття 3 документа проголошує обов’язковість екологічної експертизи. Також закон гарантує нам екологічно безпечне середовище для життя. Стаття 9 його визначає публічність обговорень і участь у них громадян. Цього, зазначають юристи, не було зроблено. І таких порушень та неузгодженостей виявлено багато.

Тож із кожного з означених питань обов’язково має бути проведено ґрунтовні дослідження, і тільки після цього можна робити висновки щодо погодження на видобувні роботи. А поки що зрозуміло лише одне: видобуток у таких масштабах ільменіт-титанових концентратів призведе до деградації природного середовища і ми втратимо питну воду та родючий ґрунт. А саме їх ООН назвала найбільшим багатством планети. Що отримаємо натомість, питання риторичне. Хоча, слід зазначити, що Житомирщина, яка серйозно постраждала ще й від Чорнобильської трагедії, нині на перших позиціях з онко- та серцево-судинних захворювань, анемії, хронічних тонзилітів тощо.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО. 

ФАКТ

Статтею 16 Конституції України встановлено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави, а Стаття 50 Конституції України визначає, що кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.