Останнім часом дедалі частіше в ЗМІ почала з’являтися інформація, що Чорнобиль масово захоплюють нелегали. А відселені після аварії на ЧАЕС чорнобиляни просять у влади офіційного дозволу жити в колишніх домівках. До українського уряду навіть звернулися 35 осіб, які бажають повернутися до своїх будинків у 30-кілометровій зоні відчудження. Загроза радіоактивного випромінення їх не лякає, тим паче вони запевняють, що рівень радіації на забрудненій території не вищий, ніж у Києві. Утім, влада переконує: жити там неможливо і нових нелегалів примусово виселятимуть. Попередню хвилю мігрантів, близько 200 осіб, кажуть, не чіпатимуть, бо ці люди вже в поважному віці, та й мешкають давно.

То що ж являє собою зона відчуження і чи можливе там життя?

До Прип’яті ми прибули напередодні Міжнародного дня дій проти ядерних випробувань, який світова спільнота відзначає 29 серпня. Саме цього дня тут наповнили місцевою землею капсулу, яку мають закласти в основу меморіалу «Дзвін Нагасакі» у столиці Білорусі Мінську. Там уже перебувають капсули із землею міст Хіросіми, Нагасакі, Семипалатинська, білоруського Наровля. Тепер додалася українська.

Після завершення своєрідного ритуалу вдалося поспілкуватися з першим заступником голови Державного агентства України з управління зоною відчуження Дмитром Бобро.

Чиновник вважає, що Прип’ять вже ніколи не повернеться до життя. Вона — як нагадування про те, що люди мають розуміти загрозу, котра йде від некерованої ядерної реакції. Дмитро Бобро взагалі вважає, що через руйнування і часткове знесення будівель місто Прип’ять може зникнути вже через 10 років «Адже відомо, що без людей будь-яка споруда гине. Крім того, через будинки проростає ліс, стіни і конструкції постійно видозмінюються під дією температури, що призводить до осипання, а рівень радіації в будинках часто вищий, ніж на вулиці. Саме тому ми нині обмежили доступ у будівлі. Більшу частину їх, зрештою, знесуть та поховають», — підкреслив посадовець.

— Це місто просто необхідно зберегти, зробити з нього музей і возити сюди енергетиків-атомників з усього світу, щоб вони бачили, що може статися з «мирним» атомом, із містом, із цивілізацією, врешті-решт, якщо вони натиснуть не на ту кнопку, — з болем констатував ще один учасник поїздки, колишній міський голова Прип’яті Олександр Єсаулов.

Одне слово, повернення людей для постійного проживання в зоні відчуження неможливе.

Водночас спеціалісти припускають, що в південних регіонах зони за 20—30 років рівень цезію опуститься до значень, які допускають проживання населення. Це пов’язано з фізичними процесами напіврозпаду цієї радіоактивної речовини. Що ж стосується територій, які вражено ізотопами трансуранових елементів, то ці землі, на думку Д. Бобро, ніколи не будуть придатні для проживання.

А так хотілося б сподіватися, що на Полісся знову повернеться життя.

Фотоетюд Сергія КОВАЛЬЧУКА.