У селі Бровки Перші Андрушівського району Житомирської області з’явився лікар-інтерн, готовий посісти крісло лікаря загальної практики сімейної медицини.
Раніше тут існувала лікарня із великим штатом працівників. Вона включала не лише стаціонарне відділення для лікування хворих, а й пологове. До її складу входили також поліклініка, аптека, фізкабінет, лабораторія, пральня, харчоблок, на балансі була машина швидкої допомоги. У ході реорганізації системи охорони здоров’я, укрупнення її закладів лікарню перетворили на амбулаторію, штат працівників скоротили, автомобіль списали, а стаціонарне відділення фактично кинули на саморуйнацію. Нині сільська амбулаторія складається всього з п’яти кабінетів. Головним є маніпуляційний, його ще називають денним стаціонаром на два ліжка. Тут роблять практично всі маніпуляції, нескладні оперативні втручання. У кабінеті лікаря загальної практики сімейної медицини проводять прийом та обстеження. Окремо функціонує зубний лікар. Є також акушерський кабінет, де зазвичай проводяться цитологічні обстеження, і патронажний (дитячий) кабінет, де фіксують антропометричні дані, оглядають, роблять щеплення.
Зараз амбулаторія обслуговує дільницю з п’яти сіл, населення яких становить 2400 осіб.
Попри те, що за нормативами на таку кількість населення мають бути два лікарі і чотири медсестри, у штаті амбулаторії — лише один лікар загальної практики сімейної медицини, стоматолог, дві медсестри і одна молодша медсестра-санітарка. Де-факто сімейний лікар був взагалі відсутній із 1 березня 2014 року, а всі його обов’язки виконувала одна із медсестер — Тетяна Бажан.
Жінку давно всі величають не інакше, як «головний лікар», цінують її доброту, професіоналізм і відданість своїй справі. Вона працює на одну ставку, але намагається власноруч тримати амбулаторію на належному рівні. «Наше село не гірше за інші, образливо, коли про нього відгукуються погано. Це мене і спонукає поліпшувати якість надання медичних послуг. Давала клятву Гіппократа, тож намагаюсь сумлінно працювати», — каже медсестра. Крім усього, вона взяла на себе відповідальність за сільську аптеку, яку планували закрити через відсутність фармацевта. Впевнена, що без аптеки було б скрутно. За це вона отримує лише 5 відсотків від проданого обсягу лікарських засобів, і цих коштів навіть на бензин не вистачає, щоб привезти ліки з районного центру. У лікарні Тетяна Бажан працює 31 рік. За її словами, могла б оформитись на пенсію за вислугою років, але хоче впевнитись, що знайшлася гідна заміна, здатна взяти на себе відповідальність за лікування мешканців сіл.
«Головна проблема сьогодні — забезпечення сімейного лікаря житлом.
Тоді можна сподіватися, що він залишиться у нас назавжди», — розповідає Тетяна Анатоліївна. З’ясовується, що лікар-інтерн, призначений на місце сімейного лікаря Бровківської амбулаторії, — Олена Мохова родом із Львівщини. Вона не проти переїхати і проживати за місцем роботи, але молодому спеціалісту важко знайти кошти для придбання помешкання. Тому медсестра прагне домогтися, щоб приміщення із трьох кімнат, яке раніше слугувало фізкабінетом, а тепер пустує, переобладнали під квартиру для лікаря. З огляду на те, що Тетяна Анатоліївна — депутат районної ради, має активну громадянську позицію, цілком можливо, так і станеться, і в селі нарешті з’явиться лікар загальної практики сімейної медицини.
В амбулаторії повідомили, що нині на обліку перебуває диспансерна група пацієнтів, які потребують постійного нагляду та періодичних обстежень. Серед них — хворі на гіпертонію (на обліку близько 600 осіб), стенокардію (приблизно 250 осіб), ішемічну хворобу серця, ревматизм, виразку шлунка, гастрит, панкреатит, онкологію. Серед мешканців багато постраждалих від аварії на Чорнобильській АЕС, які теж потребують постійного контролю. Загалом усім хронічним хворим двічі на рік обов’язково має надаватися планове лікування. У районній лікарні ІІ рівня акредитації за медичним персоналом закріплені певні дільниці, тому там часто відмовляються приймати «не своїх пацієнтів», якщо за їхнім помешканням є лікар загальної практики. Тільки тяжкохворі мають право, навіть зобов’язані стати на облік в обласній лікарні. Бо, зокрема, необхідна доза інсуліну для діабетиків або дозвіл колоти наркотики людям із онкологічними захворюваннями можуть бути затверджені лише там. А вже самі ін’єкції робить у селі медсестра.
Схожа ситуація і з вакцинацією. Вона має свій графік, затверджений Міністерством охорони здоров’я. Щороку в амбулаторії проводиться планування щеплень. Обліковують усе населення дільниці — від новонароджених до старожилів, яким необхідно зробити профілактичні щеплення. Статистику відправляють до районного центру, а звідти — далі за ієрархією. Згодом необхідна кількість вакцини направляється до медичних закладів зворотнім шляхом: від обласних центрів до сіл. Медсестра робить ін’єкції відповідно до віку за графіком. Незважаючи на місце народження немовлят, всі вони перебувають на обліку в Бровківській амбулаторії. Тут ведеться їхня документація, обстеження, робляться щеплення проти гепатиту, туберкульозу, кору, дифтерії, правця, краснухи, паротиту. Проводяться також планові ревакцинації за віком.
Медичні працівники амбулаторії переконані:
для надання грамотної допомоги важливі не лише професіоналізм, а й умови праці та досконале обладнання.
Сучасні технічні засоби тут є лише у стоматологічному кабінеті. В інших іноді не вистачає навіть найнеобхідніших приладів для обстеження пацієнтів. Зокрема, на дільницю досі не виділили переносний кардіограф, украй потрібний через велику кількість хронічних захворювань серця. Надзвичайно складно і з фінансуванням. Наприклад, у 2014 році на невідкладну медичну допомогу було перераховано всього 378 грн., що при теперішніх цінах на медикаменти є просто краплею в морі. Свого часу бюджет амбулаторії був переведений на сільську раду — тоді можна було звернутися за першої потреби й отримати кошти на ліки, апаратуру, обладнання та засоби лікування. Лише завдяки її фінансовій підтримці вдалося провести ремонт у приміщенні. Потім бюджет перевели на Андрушівську районну центральну лікарню, де близько року тому утворилась нова структура — Центр первинної медико-санітарної допомоги. Не менш гострою проблемою є відсутність транспорту. Адже трапляються як денні, так і нічні виклики, на які варто реагувати оперативно. Медичному персоналу важко добиратись через розкиданість дільниці: загалом треба їздити в межах 50 кілометрів. Працівники змушені користуватися власними засобами пересування. При цьому витрати на пальне не відшкодовують.
Традиційно склалося так, що сільський лікар не тільки лікує своїх пацієнтів, а й наглядає за їхніми умовами життя. Особливої уваги, за словами місцевих медиків, потребують неблагополучні сім’ї. Персонал Бровківської амбулаторії стежить, чи нагодовані та доглянуті там діти. Адже і це — важлива умова їхнього здоров’я.
Житомирська область.
P. S. Готуючи цей матеріал, я звернулася до даних Державної служби статистики України. З’ясувалося, що станом на 01.01.2014 існував 9741 населений пункт, де взагалі немає навіть амбулаторних пунктів. Серед них 1754 села, від яких найближчий медичний заклад знаходиться на відстані понад 10 кілометрів. І зовсім не виключено, що чимало їх мешканців можуть потребувати негайної медичної допомоги. Надати її можна лише за умови наявності на місцях медичних пунктів, оснащених потрібним обладнанням та забезпечених кваліфікованим медичним персоналом. І, напевно, зовсім не випадково ВООЗ покладає великі сподівання на розвиток у країнах сімейної медицини як гарантії достатньої первинної медичної допомоги населенню.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
