Що необхідно протиставити одній із найнебезпечніших хвороб сучасності, якою є на сьогодні цукровий діабет? Як спинити швидке поширення цієї недуги, названої Організацією Об’єднаних Націй пандемією XXІ століття? Насамперед ці питання визначили зміст дискусії майже п’ятисот учасників VІІІ з’їзду Асоціації ендокринологів України, який протягом трьох днів проходив у Києві. Прокоментувати його підсумки кореспондент «Голосу України» попросив директора ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин імені В.П. Комісаренка НАМН України», академіка НАМН України Миколу ТРОНЬКА (на знімку), якого знову обрано президентом Асоціації ендокринологів України.

— Миколо Дмитровичу, з огляду на підвищену увагу на з’їзді саме до цукрового діабету, ситуація з цією хворобою справді дуже загрозлива?

— На жаль, так. Цукровий діабет на сьогодні — одна з найскладніших медико-соціальних проблем, до того ж без кордонів. Тобто вона є практично найпріоритетнішою для всіх національних систем охорони здоров’я у світі та в Україні в тому числі. Це зумовлено не лише значним збільшенням кількості хворих на цю недугу, а й надзвичайно великим ризиком гострих і хронічних ускладнень, які призводять до інвалідизації та передчасної смерті людей. І про це свідчать дані міжнародної організації з вивчення діабету ІTF. Нині у світі понад 300 мільйонів хворих на діабет. За прогнозами, у 2035 році ця цифра сягне майже 600 мільйонів. Саме на підставі цих даних та швидкої поширюваності цукрового діабету ООН і назвала хворобу пандемією XXІ століття.

— А яка ситуація в Україні?

— Уже налічується 1 мільйон 380 тисяч хворих на ЦД. Але ця цифра далеко не повна. Нашим інститутом було проведено масштабні клініко-епідеміологічні дослідження, які засвідчили, що на один офіційно зареєстрований випадок у нас припадає 2—2,5 невиявлених. Тобто 

фактично в Україні понад три мільйони хворих на цукровий діабет. 

Особливо непокоїть те, що їх кількість, як і загалом у світі, стрімко збільшується.

— У цьому головна небезпека?

— Цукровий діабет викликає серйозні ускладнення. Він є, зокрема, істотною причиною ішемічнї хвороби серця, інфаркту міокарда, церебрального інсульту, сліпоти, гострої ниркової недостатності. А чого варта, наприклад, так звана діабетична стопа, що призводить до гангрени й наступної ампутації. Ці ускладнення у хворих на діабет виникають на порядок частіше, через що і тривалість життя скорочується, а смертність підвищується. Якщо взяти серцево-судинну патологію, то 67 відсотків її виявів пов’язано з цукровим діабетом. Фактично порушуються функція і структура судин, що й спричиняє це надзвичайно тяжке захворювання.

— В означеному контексті, які думки висловлювалися на київському зібранні?

— Мова йшла про необхідність поглиблення фундаментальних досліджень у генезі цукрового діабету, застосування фармакологічних препаратів в Україні, їх відповідність сучасним вимогам вітчизняної ендо-кринологічної допомоги. Делегати з’їзду мали одностайну позицію: 

одне з першочергових завдань ендокринологів і медичної спільноти загалом — раннє виявлення цукрового діабету. 

Треба перевіряти рівень цукру в крові усіх людей без винятку. Якщо виявити його підвищення на ранніх етапах, то якраз і можна профілактувати ті серйозні ускладнення, які виникають при діабеті.

Варто зазначити, що за роки незалежності Україна зробила певні позитивні кроки. Значно поліпшилась якість допомоги хворим. У країні сьогодні діє два фармзаводи — «Фармак» та «Індар», які випускають інсуліни за міжнародними стандартами. Вітчизняні ендокринологи і діабетологи мають у своєму розпорядженні весь спектр цукрознижуючих препаратів — як таблетованих, так і ін’єкційних. І сьогодні найголовніше — компенсувати ЦД, тобто домогтися нормалізації вуглеводного обміну в організмі хворих, вмісту цукру в крові. Якщо ми цього досягнемо, то, підкреслю ще раз, це буде рівноцінно профілактиці ускладнень.

— Що для цього потрібно?

— Одна з важливих умов — система охорони здоров’я в Україні повинна відповідати сучасним вимогам. Перш ніж її реформувати, слід побудувати модель, детально розписати і довести до логічного кінця, щоб кожен лікар чітко розумів і уявляв зміст реформи, а громадяни знали, що і яким чином поліпшиться в наданні їм медичної допомоги. Я був причетний до налагодження виробництва вітчизняних інсулінів і став свідком сумного парадоксу: побудувати заводи виявилося легше, ніж створити систему забезпечення хворих інсуліном. Її не створено досі. Істина тут проста: 

доки тендерами займатимуться не фахівці, а люди, які до медицини і до її конкретних напрямів не мають жодного стосунку, нічого путнього не буде. 

Матимемо те саме, що вчора і сьогодні, і така само перспектива чекає нас і завтра. Вихід бачу в тому, щоб тендери від чиновників перекласти на професійні асоціації.

— Які ще проблеми обговорювали на з’їзді?

— Захворювання щитовидної залози. Невпинне збільшення їхньої кількості в Україні — наслідок аварії на ЧАЕС. До речі, висновки, які я зробив три роки тому щодо Фукусіми, як повідомили японські колеги, стовідсотково підтвердились. А це означає, що наша наука також затребувана. Ми довели, що найбільша вірогідність захворювання на рак щитовидної залози — у дітей віком від 0 до 9 років, які перебували в зоні впливу наслідків аварії. Наші клінічно-епідеміологічні дані змусили змінити підходи до лікування онкології. І цей досвід запозичили провідні клініки Європи, США та Японії. Ми вперше довели дозову залежність виникнення раку щитовидної залози. До речі, вже понад 20 років здійснюється спільний україно-американський проект з його дослідження. Нині зусилля спрямовано на те, щоб визначити, від якої дози опромінення виникає онкозахворювання. Це надважливо і для світової медичної спільноти, і для урядів країн. Адже такі знання відкриють шлях до ефективної профілактики небезпечної недуги.

Розмову вів Віктор ЧАМАРА.

Київ.