Це село в 18 кілометрах від Сум, у невеликій долині, оточеній із трьох сторін лісами. За старих часів воно називалося Залісняк, пізніше його перейменували в Залізняк (російською мовою — Желєзняк). До революції воно було одним з найбагатших сіл Сумщини, де були свої заводи, чудова церква, попівська академія. Славився Желєзняк і після колективізації, в довоєнні роки тут збирали високі врожаї зернових, а скотарство налічувало більше тисячі голів великої рогатої худоби...
Але грянула війна. Селу не пощастило особливо. Через нього кілька разів проходила лінія фронту: перший раз його визволили від фашистів у лютому 1943 року. Але через місяць радянські війська відступили, зупинившись у лісах між Желєзняком і селом Осоївка. Німці окопалися в селі. Передова лінія фронту в ньому була півроку! Ми мріяли про те, щоб радянські війська скоріше розгромили фашистів і жителі змогли повернутися у свій рідний Желєзняк. Цей незабутній день настав 19 серпня 1943 року. Додому ми верталися на двоколісному візку, куди була впряжена наша теличка Роза. Під’їхавши до села, ми його не упізнали: усюди стирчали труби, що залишилися від згорілих хат, сіло немов вимерло, у ньому не залишилося жодного жителя.
Спорожніли поля. І тільки нещодавно Сумський хімкомбінат неначебто взяв железняцькі землі в оренду. Можливо, колись підприємство зможе відродити славу довоєнного Желєзняка.
Сумська
область.
