Віддавати дівчину заміж слід із плетінням вінка, переконана виконавиця обрядових весільних ритуалів Лілія Райська з Кам’янця-Подільського.
Як хитрують деякі дівчата
Осінь — пора виважених кроків, добре спланованих і обдуманих весіль. Їх восени і справді багато. Ось тільки чому в Україні щороку розлучається дедалі більше пар? Старі мудрі люди пояснюють це тим, що ми відступили від національних традицій, а відтак утратили прадавні обереги щасливого подружжя. До прикладу, чи знали древні українці, що таке фата? Це ж не наш весільний атрибут. Її роль виконував вінок. Але фата — в моді. І деякі дівчата хитрують: під фату приколюють і барвінковий віночок — символ щасливої долі та вірного кохання.
Забутий символ
Згадка про вінки є ще в шумерській культурі (ХІІ—ІІІ ст. до н. е.). Знак шумерської богині Інанни—Іштар, що означає «ясне небо», складається з кола із вплетеною в нього стрічкою та шестипроменевої зірки в центрі. Він зображений і на саркофазі Ярослава Мудрого в Софії Київській (ХІІ ст.). Вважають, що український вінок зі стрічками — побажання ясного мирного неба над головою, а також оберіг від усього поганого і недоброго.
На українській землі вінок теж відомий здавна. Предки усвідомлювали, що головою вони розуміють навколишній світ і впливають на нього, тому за допомогою головних уборів і вінків прагнули захистити себе від зурочення та інших злих чар.
Майже в кожному регіоні вінок мав власну назву. Крім загальнослов’янських — вінок, вянок, перев’язка, чільце — побутували такі назви, як коробуля, лубок (Поділля), теремок (Чернігівщина), капелюшиня, фес (Буковина), перта (Закарпаття), квітка (Наддніпрянщина), косиця, плетінь (Гуцульщина), коруна (Лемківщина), гібалка (Переяславщина, Подніпров’я).
Мистецтво плести вінок — ціла наука, яку сьогодні майже забули. А раніше вона передавалася з покоління в покоління. Важливо було знати, як і коли збирати квіти, яке зілля з яким поєднувати, як вплітати й зберегти, як замочувати квіти у рослинних соках, щоб вони довше були свіжими. Якщо ж вінок розвився, зів’яв чи розірвався — то недобрий знак.
«Хто вміє віночок вити...»
«...Той уміє і любити», — каже викладач Кам’янець-Подільського професійного будівельного ліцею Лілія Райська. Сама вона навчилася цього (як і багатьох інших українських обрядів) ще в дитинстві. Родина мешкала в селі Ніверка на річці Збруч. До школи дітям було ближче в Нівру, що через річку, в Тернопільській області, а не в Шустівку свого району. Уважна дівчинка помічала, що «закордонні» сусіди живуть якось по-іншому: щонеділі ходять до церкви, усім селом колядують на Різдво, влаштовують гуляння на Івана Купала, зелені свята тощо. А вже як співають увечері після роботи «Світи, місяченьку» — серце завмирає. Лілі теж Бог дав гарний слух і голос (у її родині всі були співочі), тож всотала в себе й весільні обряди.
Якось Лілія Михайлівна проспівала обряд плетення вінка в хаті однієї молодої, потім другої. І почали її кликати всюди, не тільки в Ніверці. Згодом разом із однодумцями створила театр української народної пісні «Петридава». Одного разу в день концерту у Лілії пропав голос. На сцену пішла тільки для того, щоб морально підтримати подруг. Але вже на другій пісні голос прорізався. А то на цілий рік її вибила з колії тяжка хвороба. І знову, вважає Лілія Михайлівна, саме українська пісня дала їй сили жити. Тепер з Райською на вінкоплетіння ходить гурт подруг (на знімку). Хочуть прилучити людей до цілющого джерела української традиції, повернути їм забуті обереги.
Заради вічного кохання
— Призначення весільного вінка — охороняти молоду від поганого ока, — оповідає пані Лілія. — На дівич-вечорі, куди сходяться дружки нареченої, під супровід пісень плетуть з барвінку, рути, любистку, інших живих квіток вінок для молодої та букети для запрошених гостей. Хрещатий барвінок — символ вічного кохання. Його мають назбирати дружки, вірні слуги молодої. Треба вибирати ті стеблини, де є три листочки, складати їх по кілька та перев’язувати червоною ниткою, не розриваючи її, аж поки не сплететься вінок. Стрічку чіпляють рожеву або ж білу вишиту так, щоб покривала коси молодої.
Після весілля жінки прикрашали своїм вінком образ Богородиці. Згодом вінок зашивали в подушку дитини, давали синові, що збирався на війну, як оберіг. Старі люди кажуть: дуже помічний він, весільний віночок.
Фото автора.
