Вінсент Ван Гог завжди привертав увагу своїх шанувальників не тільки художнім темпераментом і болісним поривом до гармонії, краси та щастя, а й своєю несхожістю на юрбу й, якщо хочете, загадковістю. Таємниці і малоймовірні, а отже, незбагненні, історії супроводжували його все життя. По-перше, назвали його батьки на честь... старшого брата, що помер у день свого ж народження. Домашні пам’ятають Вінсента як норовливого, важкого й нудного хлопчака з «дивними манерами».
У нього були й напружена робота, і розгульний спосіб життя, і напади психічної хвороби. Не менш загадкова і його смерть. Є свідчення про те, що художник вийшов на прогулянку з матеріалами для малювання, а потім вистрілив у себе з пістолета в область серця (купив його для відлякування пташиних зграй під час роботи на пленері). Але... не помер. Ван Гог повернувся додому й ліг у свою постіль. Помер він тільки через дві доби після самостріла.
Про причини смерті вчені сперечаються дотепер. Одні вважають, що його згубив абсент, інші впевнені, що художник страждав на епілепсію. Є лікарі, які дивну поведінку генія епохи пояснюють маніакально-депресивними порушеннями психіки. А торік доктор наук Уілфред Н. Арнольд написав у журналі Scіence, що в художника було рідкісне спадкоємне захворювання — порфирія. У народі таких хворих називають вампірами. А от і остання сенсація: в уфологічному виданні The UFO Іconoclasts з’явилася нова версія «дивності художника». Автори публікації стверджують, що в 35-літньому віці (а може, і набагато раніше) Ван Гог потрапив під вплив... НЛО. Оскільки він був людиною вразливою, це вплинуло на нього фатальним чином.
Експерти впевнені, що, щонайменше, на трьох його картинах, створених незадовго до смерті, зображено аж ніяк не великі зірки, а саме НЛО. Як відомо, Ван Гог нерідко писав свої шедеври саме вночі в повній самітності. Він влаштовувався на березі Рони, прикріпивши свічі на краї свого капелюха, і малював нічні соняшники... Видиме він використовував лише як відправну точку, щоб досягати вершин одкровення. Але ж саме так завжди роблять містики й почуваються абдуктанти (це люди, яких періодично викрадають прибульці). Людина, що усвідомила це, інколи дуже розлючується або навіть божеволіє, як стверджують уфологи. Не виключено, що й Ван Гог бачив НЛО, малював їх і впадав у психічне шаленство.
Досліджували манеру малювання Ван Гога й представники точних наук — математики й фізики.
Учені тепер упевнені, що багато останніх картин художника мають відношення до науки не менше, ніж до мистецтва.
Фізики, наприклад, вважають, що деякі полотна Ван Гога математично точно передають турбулентну (вихрову) природу повітряних і водних потоків. Фізик Хосе Луїс Арагон з Національного автономного університету в Мехіко разом з колегами з Іспанії й Великобританії досліджував полотна художника й виявив, що світлі й темні фрагменти картин Ван Гога відповідають шкалі Андрія Колмогорова — моделі турбулентності, яку російський учений описав тільки в 1941 році (Ван Гог помер у 1890-м). Користуючись формулою Колмогорова, фізики можуть передбачувати швидкість і напрям руху часток відносно одна одної в повітряному або рідкому середовищі.
X. Л. Арагон «оцифрував» картини Ван Гога й перевів їх на мову математики. З’ясувалося, що суть турбулентності Ван Гог уловив у період затяжного психічного перезбудження (картина «Зоряна ніч»). Проте в періоди активного лікування (наприклад, після того, як він відрізав собі вухо) Ван Гог приймав великі дози заспокійливих засобів, «душевні вихри» з картин зникали. Стівен Шактер, професор неврології з Гарвардського університету, вважає, що під час нападів Ван Гог отримував здатність бачити невидиме й доступ до якогось прихованого знання, які виходять за межі норми й сприяють прозрінню. Наприклад, за рахунок виходу астрального тіла з фізичного. І, що цікаво, картини інших художників, що також зображували вихри (приміром, полотно Едварда Мунка «Крик»), зовсім не підкоряються цьому математичному правилу. В цьому сенсі живопис Ван Гога унікальний.
За свідченнями одного з особистих лікарів художника, його напади душевної хвороби супроводжувалися зоровими й слуховими галюцинаціями, а також безпричинним гнівом, сум’яттям і страхом. А подібні стани спостерігаються й у тих, хто пережив зустрічі з НЛО й прибульцями. Вони також чують голоси. Хто тепер знає, чому Ван Гог відрізав собі вухо? Може, він більше не хотів слухати настирливі голоси з космосу?..
Ван Гог: «Зоряна ніч».
Ван Гог: «Автопортрет з відрізаним вухом».
