З вицвілого від часу старого журналу, на який Ганна натрапила цілком випадково, висипалася жменька засушених маленьких маргариток і листочків дикого винограду, які зовсім не втратили кольору і, здалось, аромату. Мимоволі подумалося, що не згубили своєї гостроти й події і не пригадати скількохлітньої давнини. І зранили, як і колись, спогадом про біль... Втім, за мить згадалося й безцінне. Обличчя посивілої жінки опромінилося тим давнім світлом щирого, безмежного і майже безоглядного кохання. Ніби не було опісля навали чорноти, образ, обмов...Кохання застало Ганну зненацька — було зовсім невчасне й аж ніяк не відповідало стану її душі. Хоча якби вона не потребувала, то не оселилося б воно так надовго і вперто, що не викоренили цього почуття ні вага десятиліть, ні шквал ревнощів та образ.
А починалося ж усе казково! Тоді, здавалося, вперше (хоч перевалило життя вже за екватор!) хотілося гукнути на весь світ: «Я не лише віддаю, а й насолоджуюся коханням в найкращих його проявах і гранях. Легко і вільно я злітаю над одноманітністю буднів. Я живу!»
...Ганна обережно торкнулася устами пелюсток маргаритки, ніби знову повернулася на встелену цими маленькими непоказними квітками галявину, помережену осіннім листям, — як спогад про минуле. Потім трепетно розклала їх разом із багряним листям між глянцеві сторінки. Хай бережуть і далі барви минулого. І сховала журнал якнайдалі від очей.
Івано-Франківська область.
Фото з сайту www.redbubble.com
