У ті далекі часи, коли «пустопорожні землі», як їх назвав Петро І, почали заселятися козаками-переселенцями, на правому березі Сіверського Дінця за 10 км нижче впадання річки Борова, виникло село Верхнє, а за два кілометри нижче впадання річки Красна в Донець з’явилося село Привільне. В 1770 р. було засновано село Рубіжне. Його назва походить ще з кінця XVІ століття з моменту розташування системи донецьких варт, а зміцнюється в 20-х роках ХVІІІ сторіччя зі спорудженням на території Дикого поля Української оборонної лінії. Із застав (рубежів) добре проглядалися широкі донецькі степи й перепинявся шлях розбійницьким набігам татар.
Коли Донбас стає великим індустріальним центром України й півдня Росії, для вивезення його продукції в центр країни в 1894 р. було розпочато, а 17 грудня 1895 р. закінчено будівництво залізниці Лисичанськ—Куп’янськ. Вона пройшла звивистою лінією через важкодоступні болота, переліски й піщані косогори. На ділянці між станцією Кремінна і залізничним мостом через Сіверський Донець в 1896 р. створено роз’їзд. В 1900 р. він перетворився на розвантажувальний пункт, а через чотири роки — на станцію Рубіжне, яка одержала назву від колишнього однойменного села. У лютому 1934 р. селище Рубіжне визнано містом, а в 1940 р. — містом обласного підпорядкування.
