Післязавтра відзначають весняного Миколу. Є прислів’я: «До Миколи не сій гречки і не стрижи овечки» — бо ще були можливі приморозки. Люди вірили, що огірки, висіяні цього дня, гарно родитимуть.
А в неділю, 23 травня, святкують Трійцю, по народному — Зелену неділю. У приготуванні до свята брала участь уся родина. Городні квіти для «маювання» («клечання») хати і освячення в церкві збирали дівчата. Вони рвали: любисток — символ любові і злагоди; м’яту — символ дівочої краси і цноти; півники жовті — оберіг від нечистої сили. Крім городніх, збирали багато лугових і лісових трав. Хлопці йшли на рови та стави рвати аїр («татарське зілля», «татарчиння», «лепеха»). За уявленнями народу, лепеха — чарівне зілля, яке відганяє злих духів, русалок. На клечання можна рубати дуб, клен, явір, липу, ясен, які теж мали функції оберегів. Подекуди молоді деревця закопували попід вікнами, щоб на них «русалки гойдалися».
Клечання, яким прикрашали дім і всю садибу на зелену суботу, збирали лише після того, як мине «русальний» тиждень.
Збереглися у пам’яті людей і особливості знищення святкової зелені, яку не годилося викидати будь-де. Її потрібно було або спалити, або кинути в річку. Однак це стосувалося переважно клечання на подвір’ї, тобто тих гілок, які впродовж русального тижня стояли під вікнами.
Те клечання, яким прикрашали хату, зберігали в клуні, коморі, на горищі до наступних Зелених свят як оберіг від блискавки. Клечання — клен, липу, любисток — палять, щоб не хворіти, або «підкурюють» хворого. У відварі з цих рослин можна й купатися. Найбільше цінувались трави, освячені на Зелені свята в церкві. Вони вважалися «помічними» при багатьох хворобах, і їх зберігали цілий рік за іконами. А як хтось помирав, то це зілля клали в труну. До слова, із Зеленими святами були пов’язані і літні поминання померлих.
Світлана ЧИБИРАК, етнолог.
