Заступник глави адміністрації Президента Ганна Герман, як досвідчений фахівець з міжнародної етики, спасибі, роз’яснила в ефірі «5 канала» різницю між «дипломатичними» поняттями «господар» і «гість». Смислові тонкощі, з’ясовується, приблизно вкладаються у схему: «Що дозволено Юпітеру, те заборонено бику». Якщо офіційний візитер Дмитро Медведєв дозволив собі не зовсім коректну поправку до сказаного Віктором Януковичем, то «ми повинні пам’ятати, що ми господарі цієї зустрічі, а господарі мають зробити все, щоб навіть півсловом, навіть інтонацією не образити гостя... Президент України стримався, витримав паузу і як господар поступив дуже правильно. Господарі повинні бути шляхетні...». Одне слово, за мудрим висновком пані Герман, «м’ячик треба відбивати на чужій території».
Хто б сумнівався у шляхетності Віктора Федоровича! Просто йому варто було б, напевно, самому частіше їздити в гості, щоб хоч там, «на чужому» футбольному полі, навчитися відпасовувати нищівні удари по наших оголених надмірною «толерантністю» воротах. Бо одна справа — вписувати свою показну постать у малогабаритну «Побєду» , і зовсім інша — за теплим прийомом не забувати про міцність м’язів держави Україна. На жаль, ні як господар, ні як гість Віктор Янукович поки що не взяв на озброєння настанови своєї кмітливої чиновниці в повному обсязі: «Росіяни — прагматики, і українці повинні бути прагматиками...». Бо не лише в Києві, а й у Москві наш Президент, пригадується, затягнув «з паузою» у відповідь на слова колеги: попри небувалий «ренесанс» симпатій до України, Росія і на Півдні, і на Півночі насамперед рахуватиме свої економічні та політичні зиски — українська «труба» може бути альтернативою за умови «привабливості» для російської сторони. Що означає на практиці ця «привабливість», здогадатися легко. Особливо на тлі домовленостей, коли «ми не дуже наполегливі і принципові» в обстоювання власних інтересів, зате нам не бракує надмірної «дипломатичності й м’якості у розмовах зі своїм сусідом».
Дозволю собі ще одну цитату з Ганни Герман: «Треба йти на поступки, але рівно до тієї міри, доки нема ущемлення нашого інтересу національного. І, мені здається, так себе веде нова влада». Ризикуючи наштовхнутися на гнів випускниці нашої спільної «альма матер» — факультету журналістики Львівського університету (останнім часом пані Герман не приховує роздратування багатьма вітчизняними медіа), все-таки хочу уточнити: чи не здається їй, що за дверима «дипломатичної тональності» нова влада «веде себе» з національними інтересами, як відомий персонаж у посудній лавці. Візьмемо для прикладу ті самі «чорноморські угоди». За словами командувача ЧФ РФ віце-адмірала Олександра Клєцкова (а він, як людина військова, звик до відвертості, а не дипломатичних вивертів), нині «опрацьовуються плани не лише переозброєння флоту, постачань нових кораблів, зброї, а й, що не менш важливо, облаштування чорноморців у Севастополі, інших гарнізонах Криму». Тобто йдеться не просто про продовження терміну базування іноземних військових структур: нова влада щільно «заплющує очі» на потенційне масштабне переозброєння на розширення інфраструктури «квартирантів».
Начальник Генштабу ЗС РФ Микола Макаров, за інформацією «Независимой газеты», також підтверджує, що є серйозні плани з модернізації ЧФ в усіх напрямах: по суднах, по підводних човнах, по авіації. Москва, крім того, розглядає можливість відкриття нових об’єктів базування не лише в Криму, а й у Миколаєві, Одесі, гирлі Дунаю. Була б лише на те добра воля Києва, кажуть військові. А добра воля, як відомо, нині «в господарів» не в дефіциті. Росія може спокійно й успішно втілювати те, проти чого до останнього чинила опір, до речі, відштовхуючись від Конституції України, можливо, не дуже вправна у шляхетності і не зовсім дипломатична стара влада...
Нарощування військових м’язів, тим паче у вогнищі сепаратизму, навряд чи можна вважати мірою «неущемлення національних інтересів», прикладом прагматичного підходу до обороноздатності держави. І, за всієї гостинності, не заспокоюють обіцянки Дмитра Медведєва не використовувати ЧФ для нападу на суміжні держави, хоча повну гарантію, за його ж символічним дотепом, тут може «дати лише страховий поліс». По-перше, ще надто свіжий у пам’яті «ненапад» на суміжну Грузію. По-друге, це в часи Остапа Бендера страховики не жартували з оплатою полісів. По-третє, запевнення, що Росія не нехтує своїми міжнародними зобов’язаннями, такі само «надійні» для Києва, як паспорти з двоголовим орлом у «штанинах» співвітчизників у Південній Осетії та Абхазії для Тбілісі.
Утім, навіть не треба посилатися на Кавказ. У нас є Крим...
Людмила КОХАНЕЦЬ.
