Звучання рідного слова дійсно творить справжні чудеса, особливо у колі сім’ї. У цьому я переконалася, почувши від знайомих (до того вони спілкувалися мовою, яка за часів Союзу вважалася міжнародною, а тепер силуються говорити рідною — українською), як благотворно воно впливає на стосунки. Судіть самі:
Наталя Я.: «Уявляєш, завітала на свята до кума. У Юрія й Надії двійко діток, уже підлітків. Скільки пам’ятаю їх, завжди сварилися: то дітлашня між собою щось поділити не може, то кум на неслухів сичить, то кума дорікає. А цього разу приходжу, а в сімействі — тиша та спокій. Брат і сестра не чубляться, на батьків не огризаються, а навпаки звертаються до них на Ви. Саме з великої літери: з розумінням і шаною. Я не впізнала їх! Поцікавилася, невже річ таки в звертанні? А кум пояснив: коли діти «тикають» батькам, шани від них чекати годі. «Я до свого тата й мами тільки на «Ви» звертався, дуже їх шанував, та й вони до думки дітей завжди прислухалися, — пояснив Юрій. — А моїм слово скажеш, а десять почуєш... Думав я, думав, а тоді пояснив їм: нема у вас віднині «папы». Я — тато, і ставтеся до мене шанобливо! Здивувалися. Але відтоді в хаті — злагода, крику не чутно. Бо ж хіба сперечатимешся й кричатимеш на того, до кого на Ви звертаєшся?.. Та й один з одним син і дочка ладити почали».
Сергій С.: «Коли наш старший пішов до школи, то українську мову знав поганенько. До садочка не ходив, а вдома чув переважно російську, щоб (як нам порадили) хоч одну мову знати досконало. Лише дружина читала сину казки й дитячі оповідки рідною мовою. Тим не менш вчителька завжди хвалила Ілька за те, що відповідає українською, коли нею звертаються до хлопця. Не знаю вже, який рівень володіння мовою був у інших дітей... З часом Ілля не раз пропонував і вдома перейти на українську, але в нас, батьків, якось духу не вистачало. А три тижні тому дружина... просто перейшла на рідну мову. Син підхопив миттєво. Виявилося, що й наша дворічна дочка Влада добре все розуміє і знає чимало слів. Помітив, що з того часу атмосфера вдома потеплішала, діти стали спокійнішими. Так, поки що вільним володінням мовою ми похвалитися не можемо, виправляємо русизми один в одного. Але впевнений, що для дітей українська буде рідною не лише в документах».
Ігор К. (четвертокласник): «Я добре ставлюся до своєї мачухи (мати пішла з родини, залишивши трирічного сина з чоловіком. — Авт.). Справді добре. Живемо ж бо однією сім’єю — навіщо сваритися? І часу ми проводимо разом значно більше, ніж з татом, бо він приходить з роботи пізніше за дружину. Але й рідну маму я теж люблю, раніше страшенно сумував, зараз трохи звик. Інколи ми з нею спілкуємось по телефону... Тому до мачухи я дуже довго звертався просто на ім’я. Вона не заперечувала, озивалася. Але одного разу — ми тоді ще на уроках рідної мови багато віршів та історій про неньку вивчали — в мене якось мимоволі вирвалося «мамо»... І відтоді ще більше здружилися».
Записала Уляна СофІйська.
Київ.