Коли Робінзон Крузо спитав П’ятницю, як воздають вони хвалу своєму богові Бенамукі, П’ятниця відповів, що всі кажуть йому: «О!» Мабуть, нам варто перейняти практику одноплемінників П’ятниці, і замість того щоб скаржитися Президентові (або на Президента), теж казати: «О!»
У відомому Тридесятому царстві-государстві з молочними ріками й кисільними берегами раптом з’явилася така голодна криза, що поїла всі кисільні береги й випила всі молочні ріки!
— Що робити? — спитав Цар Міністра, якому розумом належало бути першим. — Хто винуватий, що замість молочних рік із кисільними берегами маємо повсюдну кризу?!
Міністр, котрий був розумніший навіть за відому Розумну Ельзу, замість того щоб виправдовуватися, як це зробив би менш розумний, сказав:
— Читав я колись одну казку братів Грімм. В ній розповідалося про незвичайного осла, якому досить було шепнути на вухо всього лиш одне слово: «Бриклебрит!» — і в нього з обох боків починали сипатися золоті монети. Тільки встигай підставляти порожні мішки та відставляти наповнені!
— Ух ти! — вигукнув Цар. — З таким ослом я впорався б із кризою краще, ніж з будь-яким міністром! А де він живе?
— Він живе в одного мірошника на ім’я Мюллер, а той живе в іншій державі. Щоб роздобути цього осла, треба дати мірошникові наше громадянство, і таким чином осел стане вашим підданим.
— Чудова думка! — вигукнув цього разу Цар уже не з досадою, а з радістю. — Негайно відправте міністра закордонних справ у ту державу з місією дати мірошникові Мюллеру наше громадянство!
Однак мірошник, вислухавши нашого міністра й довідавшись, яке (чиє) хочуть йому дати громадянство замість наявного, заприсягся своїм ослом, що хай він, його осел, здохне, якщо він, мірошник Мюллер, стане підданим нашого Царя! Узагалі жити в такій державі.
Отож якщо в тому, що почалася криза, як економічна чума, винуваті і сам Цар-государ, і його Перший Міністр, то в тому, що криза все ще триває, винуватий тільки впертий, як осел, мірошник Мюллер разом зі своїм золотим ослом.
