Ім’я цієї людини починають поступово забувати. І це цілком природно: минають роки, ідуть люди... Зовсім недавно про нього заговорили знову — у зв’язку з 115-ю річницею з дня народження. Згадали, мабуть, головний слід, який він залишив після себе, — хрущовську відлигу.
Микита Сергійович Хрущов. Фігура складна і неоднозначна, як епоха, в якій він жив. У якій 11 років правив однією з найбільших країн світу. Він наважився розвінчати культ особистості Сталіна і стукати черевиком по трибуні ООН, проводив часом сумнівні реформи і виступив невдалим гробарем капіталізму... Будував «хрущовки» і віддавав накази стріляти... Повчав художників і насаджував кукурудзу... Одне слово, від космічного до комічного майже завжди був лише один крок. Навіть прочитання скупих рядків його біографії у викладі енциклопедичних словників наштовхують на міркування.
Чорне і біле супроводжувало Микиту Сергійовича багато років. Недарма і надгробний пам’ятник роботи відомого скульптора-дисидента Ернста Неізвєстного, встановлений у 1974 році на Новодівочому цвинтарі, складається з двох половин — чорної і білої.
А мені пригадалося оповідання-спогад про Хрущова відомого українського радянського кінодраматурга Євгена Онопрієнка. Під час його чергового відвідування нашого щотижневика, де я працював у 90-і роки, зайшла розмова про лідерів. Згадали Фіделя, Сталіна, Леоніда Ілліча, ну і, звичайно, Микиту Сергійовича. «А хочете я вам розповім про нього цікаву бувальщину? — запитав Євген Федорович і, не чекаючи відповіді, неквапливо почав свою розповідь:
«Якось ми вели кінозйомки в Донбасі, на Північному Дінці. Я часто їздив у Донецьк. Один раз побачив натовп біля гучномовців (їх було багато в місті) людей. Вони переглядалися, перешіптувалися. Я прислухався і відразу упізнав характерний голос — велася трансляція зі стадіону, де виступав Хрущов. Виступав довго, незв’язно і був при цьому відверто п’яний, аж алкаші біля ларьків захоплено штовхали один одного ліктями і переможно дивилися на тверезих до непристойності співгромадян. Наступного дня, читаючи промову в газетах, я зрозумів, що її скорочено приблизно на дві третини (виступ вождя завбачливо транслювали тільки на Донецьк). Та не це головне. От що мені розповіли кінематографісти, що супроводжували в поїздці першого секретаря ЦК. Він їх спочатку розігнав: камера стрекоче, заважає, світло б’є в голову. А потім, добряче хильнувши, загорівся бажанням позніматися, запам’ятати державної важливості думки. Операторів повернули...
І от наступного дня летить по шосе кортеж чорних урядових машин. А в посадці — табір циганський: вози, коні, діти. Сотні волоцюг. З дорослих — лише старий циган, варить у казані куліш. Інші розбрелися по селах: ворожити, красти, торгувати — загалом, промишляти, як зазвичай. А наш дорогий Микита Сергійович, як відомо, був людиною активною, діяльною, не міг спокійно пройти повз будь-яке неподобство. Підійшов до цигана і давай картати: мовляв, ледацюги ви, злодії. Скільки можна так? Народ «комунізьм» будує, а ви тут дурня клеїте, захребетники. Старий циган в обсмиканому капелюсі слухав, не піднімаючи голови: мало кого трасою Бог носить. А тут ось і куліш закипає. Пошурував великою дерев’яною ложкою в казані, а потім і кинув неголосно так через плече:
— А пішов би ти, ***, під три чорти..! Як ось зараз собак як нацькую, так вони тобі пузо одразу зменшать! — і далі орудує ложкою.
Микита Сергійович навіть онімів від обурення. Охорона — теж. Мовчки чекає команди. Ідіотське становище. Глава держави, ракети, Куба, «комунізьм».., а тут цей хуліган. І зв’язуватися ніяково. На лихо, журналістів навколо повно, захоплено переглядаються, вже й камери клацають. Задихаючись від надмірних почуттів, перший секретар пішов геть, покотився, як колобок, до машини, на ходу розпоряджаючись:
— Усіх! Негайно! До найближчого колгоспу! І стежити! Суворо!
Уже за годину військові криті вантажівки стояли в оточеному солдатами таборі, а міліція звідусіль тягла циганок, що опиралися, репетували й матюкалися. В інший день, як неважко здогадатися, вони усі прокинулися вже в статусі колгоспників. А ще за два тижні новоспечені колгоспники зникли — усі до єдиного. Забравши із собою колгоспних коней, корів, обчистивши комори. І, напевно, не раз пом’янувши добрим словом сердитого начальника...».
Рядки біографії
«Хрущов Микита Сергійович (1894—1971 рр.), політичний і державний діяч. Герой Радянського Союзу (1964 р.), Герой Соціалістичної Праці (1954, 1957, 1961 р.). З селян. З 1909 р. — слюсар на заводах і шахтах Донбасу. В 1928 р. — зав. оргвідділу ЦК Компартії (більшовиків) України, з 1929 р. навчався в Промисловій академії. З 1931 р. — на партроботі в Москві. З 1935 р. — 1-й секретар МДК ВКП(б). У 1938 — березні 1947 р. — 1-й секретар ЦК КП(б) України. Одночасно в 1944-47 р. голова Ради народних комісарів (Радміну) України. В 1969-64 р. — член Політбюро (Президії) ЦК партії.
Один з організаторів масових репресій у Москві й в Україні. У Велику Вітчизняну війну — член Військової ради ряду фронтів. З 1949 р. — секретар ЦК і 1-й секретар Московського міськкому ВКП(б). В 1953-64 р. — 1-й секретар ЦК КПРС. Одночасно в 1958-64 р. — голова Радміну СРСР. Один з ініціаторів «відлиги» другої половини 50-х початку 60-х років у внутрішній і зовнішній політиці, реабілітації жертв репресій; почав спробу модернізувати парт.-держ. систему, поліпшити матеріальне становище й умови життя населення, зробити суспільство більш відкритим.
На XX (1956 р.) і XXІІ (1961 р.) з’їздах партії виступив з різкою критикою т. зв. культу особистості й діяльності Й. Сталіна. Однак — збереження в країні однопартійної системи, придушення інакомислення, розстріл робочих демонстрацій (Новочеркаськ, 1962 р. тощо.). Сваволя щодо інтелігенції, втручання в справи інших держав (збройна інтервенція в Угорщині, 1956 р. тощо.). Загострення військового протистояння із Заходом (Берлінська, 1961 р. і Карибська, 1962 р. кризи), а також політичне протиборство (закликав «Наздогнати й перегнати Америку!», обіцянки побудувати комунізм до 1980 р.) робили його політику непослідовною.
Невдоволення держ. і парт. апарату призвело до увільнення Хрущова з усіх обійманих постів у жовтні 1964 р.».
(«Новий енциклопедичний словник», Москва, ВРЕ, 2006 р.).
* * *
«Хрущов Микита Сергійович (1894—1971), радянський партійний і державний діяч... Член КПРС з 1918 року... Увільнений пленумом КПРС 14 жовтня 1964 року від обов’язків першого секретаря ЦК КПРС і члена президії ЦК. У його діяльності мали місце прояви суб’єктивізму й волюнтаризму».
(«Радянський енциклопедичний словник», Москва, «Радянська енциклопедія», 1988 р.).
