Відомий учений-фізіолог Петро Лесгафт причину різних відхилень малюка бачить не тільки в сімейному вихованні, а й у тому, якою була вагітність майбутньої матері. Якщо спокійною, на світ з’явиться добродушна дитина — урівноважена з добре розвиненим почуттям товариськості. Такі не відають, що таке помста і переслідування. У школі найраніше зближаються з тим, хто через суворий норов, забитість або якісь зовнішні вади не має поваги своїх товаришів. Це добра любляча дитина. Їй ніхто з близьких не говорив: «Відчепись зі своїми запитаннями»; «Іди геть»; «Набрид мені».
Повертаємось до запитання: чому дитина смокче палець? Бо вона самотня. Це створює для неї ілюзію задоволення, зайнятості, коли нікого немає поруч, заспокоєння, коли відчуває пригніченість або не може заснути. Батьків такі звички дратують. Тому вони погрожують, постійно виймають пальці з рота, намазують перцем, вдаються до фізичних покарань. Дитина зі страху може й перестати це робити. Але страх не здатний усунути причину. Смоктання пальця малюка з’явилося ще у лоні матері. Коли та вживала алкогольні напої, гіркі пігулки, курила, переживала стреси. Сучасна апаратура фіксує, як плід уже в чотири місяці кривиться, зіщулюється. Якщо дитина смокче палець, це означає, що так вона себе заспокоює. В інший спосіб ця потреба у неї не задовольняється. Найчастіше це через брак фізичного контакту з мамою. Треба частіше гладити маля та торкатися його, притискати до себе, говорити ласкаві слова, усміхатися. До року все проходить. Але ця звичка може раптово виникнути після трьох років або навіть у школяра початкових класів. До того ж у декого з’являється і звичка гризти нігті. Ще жахає батьків, коли семилітня чи восьмилітня дитина раптом впадає в раннє дитинство. І справді, дитя частково втрачає набуті навички — більш дитячою стає мова, виявляється плаксивість, вередливість. Це серйозний сигнал психологічного дискомфорту у дитини. Найчастіше так буває з тими, кого залишають самих, у них мало іграшок, жорсткі батьки з постійним «не можна».
Мама дівчинки, яка у сім років повернулася у раннє дитинство, розказала: «Таке з нею вже другий рік. Відтоді, як мій другий чоловік переконав мене, що за непослух треба карати, бо що ж буде потім? Ні. Ми не били її, хоча приводи були. Вдома ми зачиняли її в темній кімнаті. Коли на літо виїжджали в село, знаходили і там якесь незнайоме тісне і темне приміщення. Зачиняли. Вона вже обгризла всі нігті. А бинти з пальців зриває. Не даремно я не хотіла її народжувати».
Ось у оцій останній фразі — ключ до розгадки. Дитина небажана. Її у цьому світі не чекали. І цю непотрібність вона почала відчувати ще під час вагітності матері.
Запам’ятаймо слова доктора медичних наук Зоряни Шкіряк, звернені до молодих матерів: «Я хочу, щоб ви знали: дитину не оминає жодне погане слово, жоден поганий погляд, такою ж мірою й батьківська байдужість».
