Своєю новою хутряною шапкою Андрій не міг нарадуватися. Він давно про таку мріяв, а тут нагода підвернулася, та й гроші були. Тож коли одягав обновку, почувався королем.

І того разу, їдучи у метро, був страшенно задоволений собою. Сильний удар по голові для Андрія став повною несподіванкою, а найприкріше, що більше не відчував на собі шапки і не міг зметикувати, куди вона поділася.

«Під ноги впасти не могла, надто щільно стояли пасажири. Грабіжник з нею ще не вийшов, бо не було зупинки...» — розмірковував Андрій, озираючись довкола. Аж раптом побачив поруч чоловіка у своїй «хутрянці». Обуренню, яке спалахнуло, мов сірник, не було меж.

Потяг саме зупинився, і розлючений хлопець, не розмірковуючи, схопив зі злодія шапку й вискочив з вагона. Двері миттю зачинилися, і Андрій лиш помітив краєм ока, як його кривдник щось кричить і махає руками...

Чому обурювався чоловік, Андрій зрозумів, коли, розправивши на платформі плечі, відчув важкість у капюшоні. Саме туди хтось, проштовхуючись, збив дорогоцінну шапку.