Як і треба було чекати, Леонід Черновецький з «алаверди» не забарився. На позавчорашню акцію протесту тих людей, чиє обурення діями міського голови перетнуло критичну межу, молода чи, точніше, рання команда відповіла банально — зігнала на Хрещатик свою масовку. А що залишається робити, коли запас «оригінальності» покриває тільки цільове призначення — витрушування гаманців киян.

Фанати віднедавна ще й «співучого» градоначальника з плакатами «Кияни — за чесного мера Черновецького», «Так місцевому самоуправлінню», «Корупція для Черновецького — не біда, він переможе її назавжди» в оточенні сміттєвозів та евакуаторів (що символічно вже само по собі) агресивно відбивалися від журналістів: очевидно, підозрюючи в них прихованих шпигунів приречених на поразку корупціонерів. Звичайно, екстаз від «шансоньє» Черновецького — почуття інтимне, як запевняє мудре прислів’я, «любов зла — полюбиш і...». Одне слово, когось із оточення слона Васі.

Та є в мене сумнів у щирості почуттів, демонстрованих учора на телекамери. Принаймні більшості учасників акції. Бо ті самі камери зафіксували на мітингу протесту, який, повторюю, відбувся напередодні, обурених транспортників, працівників жеків та багатьох інших комунальних підприємств, котрих «чесний мер» так само «кидає», як і решту киян. Якщо ж вони знову приходять на акцію з протилежним знаком, то це не ознака роздвоєння особистості: за ніч полюбити Черновецького навіть із нахилом до садомазохізму ще треба зуміти. Хто б з власної волі згодився на ці душевні тортури? Тому й вдалися до «стимулятора»: людей зганяли під «затишок» сміттєвозів за рознарядкою. Вчора редакційні телефони перегрівалися від напруги — нам телефонували не тільки з підприємств, а навіть із самої КМДА: працівники апарату мало не плакали: їх під погрозами звільнення виганяють на вулицю «любити» начальника...

Однак найбільше мене здивувала людина, яка, сподіваюся, справді щиро кохає міського голову. Це — його дружина Аліна. «Мій Льонічка — хороший. Він турбується про киян. Він ніколи мені не зраджував...» Дуже похвальна риса — ця чоловіча вірність. Але, по-перше, пані Айвазова — то ще не всі кияни. По-друге, сліпа віра в безгрішність «Льонічки» — річ не дуже надійна. Наприклад, одна дружина також вірила, що її чоловік на партійних зборах засиджується і чим це скінчилося? Може, в Леоніда Михайловича засідання в банку теж не часто траплялися? І не завжди сесія Київради....

Дуже шкода усіх, кого наш «мер» допік до печінки. Але мені, наприклад, ще прикріше за тих, хто вчора прийшов на концерт Черновецького. Особливо за тих, хто зробив це щиро. Яким же треба бути безнадійно сліпим, щоб виставляти себе під глум! Бо, скажіть, ради Бога, хто б із киян був не за «чесного мера», якби цей епітет відповідав його суті? Хто б сказав «Ні» «самоуправлінню», якби воно справді було самоврядуванням, а не сваволею спритників, котрі й не приховують від нас нахабної ненаситності. А ось корупція для Черновецького таки справді не біда: вона — його щастя, його захисний епітелій. Дозволимо — він з ним нас переможе назавжди.