З чого починається тато?

(Початок читайте в рубриці «Сім’я» за 27 листопада 2008 року).

— Кажуть, що мама любить за те, що ти є, а тато за те, який ти є. Виходячи з цього, наскільки важливо для дітей довести татові те, якими вони стають?

— Є таке поняття — безумовна любов, коли дитину люблять, не тому що, не за щось, а незалежно, незважаючи ні на що. Така любов здатна «бачити» дитину зсередини, відчувати її, як то кажуть, «душею і серцем», помічати й підтримувати краще в синові або доньці й задавати цьому кращому правильний розвиток. Якщо все це має місце, то й потреби батькові що-небудь доводити немає. Він це бачить і довіряє дитині самостійно жити. А бажання подобатися батькові, довести йому свою «хорошість» уже може свідчити не про любов батька, а про його вміння підкорити дитину, залякати, зробити веденим. Потім батька з таким само успіхом можуть замінити якийсь «крутий дядько» або нахабний одноліток, які так само спритно маніпулюватимуть ним і яким він так само доводитиме свою відданість.

Альфред Адлер, австрійський психолог і психіатр: «Батько є для дітей джерелом пізнань про світ, працю, техніку, сприяє формуванню соціально корисних цілей та ідеалів, професійної орієнтації».

— Чому похвала від тата найчастіше важливіша похвали від мами?

— Якщо тато буде тим духовним началом, утіленням справедливості, совісті, відповідальності, які, за великим рахунком, у людських взаєминах неможливі без справжньої доброти, щирості, відкритості, турботи, то ця похвала служитиме підтвердженням того, що син витримує вектор свого вдосконалювання, внутрішнього зростання. Похвала батька — як запорука впевненості у правильності своїх дій і вчинків. До того ж похвала матері буде також важлива для дитини, якщо між нею і батьком гарні стосунки, якщо вони близькі за життєвими цінностями і світоглядом. Гадаю, не повинно бути головного в сім’ї, наприклад, батька. Обоє головні, як частини єдиного цілого.

— Чи завжди тато для сина — приклад для наслідування, а для доньки — образ майбутнього чоловіка? В ідеалі, чи варто татові виховувати в дітях саме такі сприйняття?

— Це лестить самолюбству дорослих, але корисно усвідомлювати, які ми є і що саме сіємо в наших дітях, чому вони наслідують. Звичайно, добре, коли ідеалом хлопчика, особливо підлітка, є його батько, а не якийсь інший авторитет. Син і батько надовго залишаться друзями, якщо їх багато чого об’єднуватиме. Для дівчинки улюблений і люблячий батько як правило є ідеалом справжнього чоловіка, насамперед за особистісними якостями. Важливо, щоб такий тато зміг навчити доньку розрізняти щире й удаване в хлопцях. Буває, дівчина виходить заміж за юнака, заздалегідь вважаючи, що «не може бути іншого, ніж такий само, як мій тато», і гірко помиляється. Дуже хороші батьки іноді створюють у дітей ілюзію того, що неодмінно й «у мене в сім’ї буде все так само красиво й гармонійно». Щастя, що такі сім’ї справді є, але важливо вчити дітей жити серед інших людей і розбиратися в них.

Якщо батько грубий, жорсткий, а мама тиха і м’яка жінка, то, швидше за все, в дівчинки буде рости почуття презирства й ненависті до батька й почуття солідарності з матір’ю, яку донька жаліє. Вона буде уникати і боятися чоловіків, чимось схожих на батька, щоб не опинитися у становищі своєї бідної матусі. Існує точка зору, що доньки вибирають собі за чоловіка таких само авторитарних і деспотичних чоловіків, як їхні батьки, тому що в дівчат уже сформована модель майбутньої сім’ї, визначено стереотипи стосунків, які легко переносяться у свою сім’ю. Гадаю, що в таких випадках закріплення цих стереотипів багато в чому залежить від матері, від її життєвої позиції, опірності сформованим обставинам і передачі цього досвіду доньці. Потрібно не забувати, що дитина — не пластилін і не чистий аркуш паперу, так просто нічого не зліпиш і не намалюєш. Це невичерпне джерело почуттів і переживань, творчих задумів, це гнучкість мислення і сприйняття. І батьки можуть дати поштовх прогресивному розвиткові дитини, але можуть і загальмувати, спотворити цей процес, спрямувати безцінну енергію дитини на надбання негативного досвіду, дисгармонійні відносини, неконструктивні переживання, руйнівну боротьбу із самим собою або конфлікти з навколишніми.

Це важливо!

Не бійтеся з перших днів доглядати за малям: міняйте йому памперси, купайте, гуляйте з ним, годуйте з пляшечки. Все це — кращий спосіб із самого початку встановити міцний і довірчий взаємозв’язок.

Частіше влаштовуйте «татові дні». Виберіть один день, наприклад, на місяць, і придумайте якесь традиційне заняття. Воно може змінюватися, але головне, щоб у цей «татів день» вашу гармонію з дитиною ніхто не порушував.

Дайте дитинству дозріти в дитинстві. Не тримайте дитину в суворих рамках: нехай вона грає, стрибає, кричить, якщо їй хочеться. Уникайте невиправданого контролю над поведінкою дітей.

Застосовуйте суворість лише в тому разі, коли вона справді необхідна. Від тата дитині також важливо, як і від мами, одержувати любов, ніжність і розуміння.

То яке воно — татове виховання? Завжди необхідне, у міру суворе і сповнене міцною батьківською любов’ю! Адже задушевні бесіди з мамою, її безцінні поради й научання різних кулінарних премудростей не замінять, приміром, футбол або риболовлю з татом. Усе в житті дитини повинно бути дозоване рівною мірою. І коли ваша (нещодавно ще зовсім маленька) донька під марш Мендельсона робить перший серйозний крок у доросле життя, благословляє мама, але під вінець веде батько...

Бесіду вела Ірина ВАСИЛЬЧЕНКО.

Фото Галини НАЗАРЧУК.