Інколи чуємо, як дехто, погрожуючи, нахваляється показати, де раки зимують. А й справді — де? І як виник цей усталений вираз? Напевне, сьогодні мало хто знає, що ще кілька століть тому погроза показати, де раки зимують, у вустах пана мала для кріпака буквальний і вельми неприємний зміст.

Віддавна раки були бажаною окрасою столу «сильних світу цього». Та якщо влітку, весною чи восени дістати їх було не особливо складно, то вразити своїх гостей та близьких екзотичною стравою посеред зими було неабияким дивом. Адже коли водойми вкриває товстий шар криги, раки збираються у найглибших місцях, часто біля виходу джерельної води, і так зимують: окремо молодь, самці і самки. Усі життєві процеси в організмі цих тваринок настільки сповільнюються, що раки практично не живляться. А якщо рак не живиться, то й спіймати його в ятір з приманкою рідко вдавалося. Отже, єдиним способом наловити раків узимку було пірнання по них у крижану ополонку. Там руками, навпомацки, не маючи ні спеціального термоізоляційного костюма, ні ластів, ні маски, намагалися відшукати їх у глибоких норах і схованках. Тож отримати серед зими завдання наловити до панського столу раків було на той час справжньою карою!

Врешті-решт, що ми знаємо про річкових раків, крім того, що вони бувають по п’ять, але великі і вчора, або по три, але маленькі й сьогодні? На жаль, небагато. До того ж людський поговір приписує ракам багато нісенітниць. Ось, наприклад, у відомій байці рак чомусь задкує. Але насправді рак, як і більшість нормальних тварин, зазвичай повзе вперед. Зате плаває він справді задом наперед, загрібаючи енергійними рухами хвоста воду під себе. Також дуже поширеною є вигадка про те, що улюбленою їжею раків, а значить, і найкращою приманкою при їх ловлі є протухле м’ясо. Трупи тварин і риб дійсно входять до раціону раків, але не становлять у ньому вагомої частки. До того ж, тваринні рештки у водоймі, за нормальних екологічних умов, раки з’їдають ще до того, як вони почали розкладатися. А якщо ракам пропонують на вибір свіжу та тухлу рибу, то вони обирають свіжу.

До речі, великі раки, ті, що по п’ять, — це які? Правилами рибальства заборонено виловлювати раків, які мають у довжину менше дев’яти з половиною сантиметрів. Та іноді доводиться бачити, як продають п’ятисантиметрових раченят. Це вже справжнє варварство. Адже раки ростуть вкрай повільно і до вказаного так званого мінімального промислового розміру доростають лише на третьому році життя. Тож виловлюючи молодь, необачні люди підривають здатність популяції раків відновити свою чисельність.

Трапляються серед раків і справжні велетні — до 28 см завдовжки. Як правило, це старі самці, яким близько десяти років.

Більш-менш точно встановлювати вік раків вчені досі не вміють. Вік риби, наприклад, можна визначити, порахувавши під мікроскопом річні кільця на лусці. Ріст же раків супроводжується линянням, під час якого тварина, на деякий час, повністю втрачає свій панцир, тобто зовнішній скелет, стаючи зовсім беззахисною як перед ворогами і хворобами, так і перед родичами, які ніколи не погребують поласувати її м’ясом.

Олесь БЕЗУСИЙ, науковий співробітник Інституту рибного господарства Української академії аграрних наук.

Київ.

Фото автора.