У Львові вшанували прихід Ярила Красного. Він прибув на білому коні, у білій полотняній сорочці, щоб сповістити про перемогу весни. Бог сонця, кохання, плодючості і чоловічої сили засіяв землю довкола вогнища житнім зерном, а учасники дійства співали: «Гори, гори ясно, щоби не погасло». Разом із Ярилом прийшла його дружина Леля — богиня дівочого кохання, символ цнотливості і чистоти. Львів’яни мали нагоду побачити у Шевченківському гаю (Музей народної архітектури і побуту) звичаї наших пращурів. Їх показали прихильники «Рідної православної віри» і їхній волхв Твердислав. Неоязичництво продовжує жити у народних обрядах, у веснянках, що звучали під час свята, у писанках, які розмальовували учасники дійства.