Пам’яті доктора історичних наук, віце-президента НАН України, директора Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України, народного депутата України Кураса Івана Федоровича .

Україна завжди пишатиметься своїми видатними особистостями в політичному, науковому, культурному і, звичайно, в історичному просторі, на якому виросло і працювало чимало знаних в усьому світі людей і за минувшини, і за нашої доби.

Іван Курас — людина благородна, видатний науковець радянських часів і часів української незалежності. Людина універсального обдаровання, титанічної працьовитості, незламної стійкості. Він був великим науковцем, державним діячем і політиком. Протягом багатьох років своєї невсипущої праці Іван Федорович поповнив історичну науку своїми дослідженнями. Він був автором і співавтором понад 200 наукових праць.

Люди, які працювали разом з ним, згадують Івана Кураса як поважну і заслужену людину, а його працелюбність завжди викликала у них повагу. Він багато сил і енергії віддавав своїм науковим дослідженням. А в політиці був відкритим і щирим, принциповим і чесним.

Треба достойно відзначити грандіозну роботу цієї людини, адже його діяльність відома не лише в Україні, а й за її межами.

Іван Федорович Курас — людина, яка завжди, і за будь-яких умов, за будь-якого режиму завжди була з Україною, зі своїм народом. І навіть тоді, коли його праці за радянських часів піддавалися жорсткій цензурі, він подумки залишався зі своїми мріями — відкрити ще тоді приховану історичну правду своїм співвітчизникам.

Славетна Одещина — батьківський край, село Немирівське, 1939 рік. Родині простого селянина доля дарує майбутнього літописця історії рідної землі. Після закінчення Немирівської та Перелетської сільських шкіл, Іван Курас вступає до Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова, на історичний факультет, який закінчує з відзнакою. Згодом стає аспірантом Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, де 1964 року захищає кандидатську дисертацію на тему «Проблема національно-визвольного руху в Україні XX століття». Відгуки були різні — і негативні, і позитивні. Втім, згодом Івану Курасу вдається захистити вже докторську дисертацію — «Крах дрібнобуржуазних політичних партій в Україні в 20-ті роки». Йдеться передусім про Українську партію соціалістів-революціонерів та Українську соціал-демократичну робітничу партію, а також про інші опозиційні сили. Завдяки Івану Федоровичу вперше наші сучасники дізналися про чисельність цих партій, їх лідерів, про утворювані ними політичні коаліції і союзи, а також чому партії зазнали краху під час громадянської війни. Цей внесок в українську історіографію радянських часів без перебільшення можна назвати науковим подвигом. Втім, поклик душі і вболівання за долю рідної землі не полишали Івана Кураса протягом усього життя. Ідейне спрямування, науковий потенціал цього патріота примножувався із року в рік. На цьому позначилася його робота, зокрема, і в Кіровоградському філіалі Харківського політехнічного інституту, де він працював ще до захисту кандидатської і докторської дисертацій.

Тож біографія Івана Федоровича Кураса досить різноманітна. Він — доцент Київського державного університету, старший науковий співробітник і вчений секретар Інституту партії, завідувач сектору з питань освіти і науки в апараті ЦК Комуністичної партії України.

Іван Федорович Курас був людиною відповідальною, визнаною не лише в Україні, а й далеко за її межами. Його патріотизм і любов до України були на вустах сучасників, які відстоювали незалежність 1991 року. Він завжди був з людьми. І в цей знаменний час Іван Курас — уже академік Національної академії наук України, професор, доктор історичних наук — ініціює створення нового наукового напряму в НАН України — етнополітики. І це не випадково, адже протягом п’ятнадцяти років Іван Курас був директором Інституту етнополітичних і національних досліджень, засновником якого він, власне, і був.

Відомі праці Івана Федоровича, що видані в роки незалежності, — це «Етнополітологія: перші кроки становлення» і «Етнополітика: історія і сучасність». Вперше в історії України Іван Курас достеменно проаналізував і надав загальний аналіз етнополітичним знанням на сучасному політичному етапі в Україні. Дуже велику увагу приділив пошуку етнополітичних гармонічних стосунків в контексті розвитку нової української держави. Не обминув Іван Федорович і етнічні аспекти міжконфесійних релігійних взаємин. Дав досить глибокий аналіз розвитку взаємин між Україною і діаспорою.

Серед його наукових праць у період незалежності є велике фундаментальне тритомне видання — «Нагороди України: історія і сучасність». Саме за цикл цих наукових монографій Іван Курас був удостоєний Державної премії України в галузі науки, якою він дуже пишався.

Іван Федорович був не лише науковцем. Багатьом він відомий як віце-прем’єр-міністр України з гуманітарних питань. Цю посаду він обіймав з 1994-го по 1997 рік. Його колеги згадують про нього: «Як віце-прем’єр він дійсно був віце-прем’єр-міністром з гуманітарних питань, тому що при вирішенні кожної проблеми він пропускав усе це через своє серце і скрізь шукав можливість об’єднати різні точки зору, примирити і зблизити позиції опонуючих або конфліктуючих сторін. Саме Іван Курас вперше в нашій державі підніс на найвищий рівень увагу до проблеми депортованих народів, очолюючи Державну комісію з проблем розселення і надання допомоги депортованим народам. До того ж вивчав не лише проблеми кримських татар, а й намагався допомогти депортованим вірменам, болгарам, причорноморським німцям».

Добрими словами згадують Івана Кураса люди, які знали його. Його учень, а потім і колега Івана Кураса Дмитро Табачник згадує про нього: «Іван Федорович був навдивовижу багатогранною людиною, ким би він не працював — віце-президентом НАН України, директором Інституту політичних досліджень, віце-прем’єр-міністром України, народним депутатом — він скрізь залишався насамперед сам собою. Я особисто називав його «сонячним» академіком, тому що, попри проблеми зі здоров’ям, буденні і життєві негаразди, він завжди випромінював доброту і бажання допомогти людям. Він практично ніколи не сердився, ніколи не дратувався. Характер Івана Кураса був зітканий з дивовижних людських якостей, а світлий інтерес до всього, чим він займався, — підняв його на високий щабель науки і політики».

Ще один учень Івана Федоровича Кураса — лідер депутатської групи Народного блоку Литвина Ігор Шаров зізнається, що йому бракує тепер спілкування з Іваном Федоровичем: «Понад 15 років я мав можливість радитися з ним з усіх питань — і наукових, і політичних. І зараз я гостро відчуваю цю потребу. До того ж він був моїм науковим керівником. Але, на превеликий жаль, так сталося, що цієї світлої людини нема вже поруч з нами. Ми разом працювали в уряді над темою компенсації остарбайтерам, займалися створенням Асоціації з питань інтелектуальної власності, брали участь у різних виборчих кампаніях, працювали разом у Верховній Раді в одній фракції. Іван Курас був мудрим учителем, вірним соратником, а його поміркованість, почуття такту, досвід і розум давали можливість розв’язати будь-які конфлікти. Наша родина в дуже гарних стосунках із родиною Івана Федоровича, ми сумуємо разом з ними».

Світла йому пам’ять!