Рік Польщі в Україні
Отак-то, ляше, друже,брате!
Неситії ксьондзи,магнати
Нас порізнили, розвели,
А ми б і досі так жили.
Цього вірша почато Шевченком в Орській фортеці в 1847 році, закінчено в Оренбурзі 1850-го. З посвятою щирому Броніславу Залєському...
Тарас Шевченко добре знав польську мову, історію, звичаї та побут поляків, шанував передових людей Польщі.
Уперше поет зіткнувся з польською мовою в покоях Енгельгартів, де служив козачком. Адже там говорили лише польською та французькою. Сестра Василя Енгельгарта була заміжня за польським магнатом Браницьким, полькою була й домогосподарка Енгельгарта, яка й стала згодом матір’ю його позашлюбного сина і спадкоємця Павла. І нарешті, управляв маєтком у Вільшанах, де малась резиденція Павла Енгельгарта, Ян Димовський, за походженням поляк. Можливо, саме він був першим поціновувачем художнього таланту хлопця і розповів про це Енгельгарту. Недарма Шевченко зберіг про свого навчителя Яна теплі спомини і часто передавав йому вітання в листах до своїх родичів.
Тому у свої 15 років Тарас, без сумніву, читав польські книжки і навіть писав польською. А розмовну мову добре опанував уже в Вільно, куди виїхав зі своїм паном Павлом Енгельгартом, який подався на службу як ад’ютант віленського генерал-губернатора... Саме там Шевченко мав змогу ближче познайомитися з польською культурою, звичаями і волелюбним духом польського народу. Пригадуючи згодом свої переживання за ці два роки, Шевченко писав Броніславу Залєському: «Вільно також дороге спогадами мого серця, як і твоєму».
У рік польського повстання, 1830-й, в житті Тараса відбулися дві події, які запали йому в душу назавжди. Перше — це те, що за здібність до малювання пан дозволяв йому відвідувати класи одного з тамтешніх педагогів-художників.
Друга подія — знайомство з Ядвігою Гусаковською, швачкою і колишньою варшав’янкою. Тарас та Ядвіга стали друзями й покохали одне одного. Гусаковська допомагала 16-річному Шевченкові вдосконалювати польську мову: давала читати книжки, співала пісень, навіть танцювала польські танки.
У листопаді в Польщі вибухло повстання, яке очолили найактивніші революційні діячі. Серед них був також Ігнацій Сєраковський, батько Зігмунта, згодом близького друга Шевченка. Ігнацій Сєраковський геройськи загинув із шаблею в руці.
Ядвіга Гусаковська вочевидь прагла, щоб і її коханий узяв участь в повстанні... Невідомо, як би все те скінчилось для Тараса, однак доля розсудила зовсім інакше, розлучивши з Вільно та чорнобровою Ядвігою... Етапом, зважаючи на тривожний час, у супроводі конвою, сам Енгельгарт розпорядився всіх своїх кріпосних відправити за ним до Петербурга.
Тож з 1831 року розпочався новий період у житті Тараса Шевченка, так званий петербурзький. Там він перебував до першої своєї подорожі в Україну у 1843-му: саме тут уповні сформувався світогляд майбутнього поета і художника, серед українських, російських та польських громад, котрих єднала відраза до самодержавства, любов до свободи, прагнення до освіти, до пізнання національного і соціального життя різних прошарків людства. Звісно, Шевченко на тій хвилі не міг бути не помічений з його хистом до малювання і неординарним мисленням.
Відомо, що сталося з ним опісля того, як замурзаний малярчук раптом опинився в розкішній майстерні самого Карла Брюлова.
Вже навчаючись у художній академії, Шевченко заприятелював із студентом Петербурзького університету Леонардом Демським. Деякий час вони навіть проживали разом, знімаючи маленьку кімнатку. Шевченко брав у Демського уроки французької мови, згадував про нього в повісті «Художник». А улюбленим поетом, звісно, був Адам Міцкевич.
З цього приводу Афанасьєв-Чужбинський пригадував, як у його будинку збиралися любителі читати «Дзяди» Міцкевича.
«Шевченко відчував до Міцкевича якийсь особливий потяг, — пише він, — декілька разів він брався перекладати ліричні п’єси Міцкевича, але ніколи не закінчував, розривав на дрібні шматочки, щоб і пам’яті не лишилося. Деякі вірші виходили досить вдалими, та ледь якийсь із них здавався йому кволим, незграбним, Шевченко кидав і знищував усі попередні рядки».
Крім Міцкевича, Шевченко читав твори ще багатьох польських авторів — Гощинського, Грози, Чайковського. Дехто із шевченкознавців вважає, що епізод убивства Гонтою своїх дітей, покатоличених єзуїтами, Шевченко міг узяти з роману Чайковського «Вернигора».
Одночасно з Шевченком в художній академії навчалися поляки Каневський, брати Жуковські. З одним із них, а саме Рудольфом Жуковським, Тарас співпрацював, художньо оформляючи видання Миколи Полєвого «Історія Суворова...» та «Російські полководці». Саме Жуковський познайомив Шевченка з редактором «Рочника літерацького» Ромуальдом Подберезьким, який у 1844 році написав статтю з високою оцінкою художньої й поетичної творчості Шевченка. А Міхал Грабовський допоміг Шевченкові видати свою першу серію малюнків «Живописна Україна»...
Однак треба зазначити, що через історичні та соціальні умови, що склалися впродовж багаторічних відносин між Польщею та Україною, серед польської громадськості вирізнялись дві протилежні тенденції ставлення до Шевченка. З одного боку — реакційна, шовіністична. З другого — прогресивна, демократична.
Ось вияв першої, про що розповідав Тадей Рильський, батько Максима Рильського:
«...Про те, що існував якийсь там Шевченко, вони знають, та, однак, рідко хто з них його читав, а корифей їхнього смаку пан Пандурра мовить, начебто Шевченко смердить хлопським дьогтем і за 20 копійок та за чарку горілки він готовий різати першого стрічного шляхтича. Та взагалі, він і мови не знав добре — ось повчився б у нашого півня і проспівав би з ним українською».
Виявом другої є глибока шана до страждальця Кобзаря та переклади творів Шевченка польською ще за життя поета.
