Земля обертається не навколо Сонця?

Бо довжина екліптики в такому разі має бути близько одного мільярда кілометрів. Сурмиленко ж стверджує: відстань між Сонцем і Землею набагато менша, і остання тільки деякий час рухається перпендикулярно траєкторії, вибудуваній офіційною наукою. Не згоден він також і з твердженням астрономів про те, що швидкість Землі сягає 30 кілометрів за секунду, що майже вдвічі перевищує третю швидкість космічного корабля. При цьому дослідник оперує власними спостереженнями, розрахунками, висловлює гіпотези, доводить свою правоту...

Протягом року він щодоби у певний час, із 10-хвилинними інтервалами, спостерігав за переміщенням однієї й тієї самої зірки над нерухомим об’єктом, у даному випадку — житловим будинком, здійснюючи заміри, щоправда, без спеціальних приладів. Але ж, каже він, і першу зірку було відкрито саме так. Вів спостереження й за Сонцем. І дійшов висновку, що зірка незмінно перебувала в одному й тому самому положенні, а отже, Земля не рухалася довкола Сонця. Її рух при цьому спостерігався тільки в одному напрямку —навколо осі світу. Отже, стверджує Сурмиленко, Земля рухається відносно Полярної зірки вгору—вниз і злегка вперед—назад, тобто за певною екліптикою у вигляді перевернутої вісімки. При цьому планета взимку віддаляється від Сонця, а влітку наближається до нього. При планомірному обертанні Землі довкола осі світу й переміщенні її з лівої частини у праву схід обов’язково змінюватиметься на захід.

— Офіційно мою теорію поки що не визнано, — розповідає Михайло Сурмиленко. — Вона, як то кажуть, уже дозріла, але їй недостатньо уваги приділено вченими, і не лише астрономами, а й представниками космічної науки, фізиками... Тим часом установити істину досить просто. Для цього варто лише протягом певного відрізка часу, скажімо, двох—трьох тижнів, спостерігати за одним і тим само небесним тілом, наприклад, зіркою, а ще краще — за чотирма, які були б розташовані у стількох само частинах світу (на заході—півдні та півночі—сході).

У визначені дні рух Землі буде просто відсутній відносно цих небесних тіл. Що й підтверджує теорія кременчужанина. Тобто спостереження треба робити щодня в один і той само час, наприклад, о 21-й годині, з півгодинним інтервалом, по шість—сім замірів. Адже буває й так, що небесне тіло несподівано ховається за хмарами, і тоді його просто не помітити. Спостереження не обов’язково проводити за допомогою телескопа — згодиться й теодоліт, прилад, який дає точне розміщення тієї чи іншої точки на небесній сфері.

Усі ці положення, що суперечать давно усталеним висновкам (того ж, скажімо, М. Коперника), пан Сурмиленко виклав у авторській об’ємній праці «Новий погляд на рух Землі». Вона щедро ілюстрована його малюнками і схемами, графіками, таблицями й астрономічними розрахунками, є звіти про спостереження за допомогою теодоліту тощо. У книзі автор робить ще один цікавий висновок: «Враховуючи характер руху планети Земля, а також практично незмінне положення Полярної зірки над її Північним полюсом, можна зробити ще одне припущення. Полярна зірка, як Місяць і Сонце, бере безпосередню, а може, й головну участь в організації життєдіяльності на земній кулі».

Роботу нашого земляка перекладено англійською, івритом та іншими мовами.

— Я, як і багато хто, не вірю в те, що Земля без сторонньої допомоги може самостійно рухатися навколо Сонця. Відтак твердо переконаний: існує якась і досі нами не розгадана струнка система чи схема, за якою й рухається наша планета. І є надприродні сили (можете їх назвати Вищим Космічним Розумом), які утримують усі небесні тіла на небосхилі.

Михайло Петрович посилається на відому картину Миколи Реріха «Святі камені. Монголія. 1935—1936». На одному з каменів — три точки: перша — Сонце, друга — Земля, а третя — планета, яка нами й керує. Нині нею є згадана Полярна зірка. Завдяки ще не пізнаному людьми виду енергії вона утримує Землю й здійснює її відповідні коливання. Сама ж Полярна зірка є центром Системи, до якої входять, крім неї, Сонце, Земля, Місяць, Юпітер, Нептун та Венера. Це — не моє твердження, зауважує Михайло Сурмиленко. Про таку структуру мовиться і в Одкровенні.

Три роки тому дослідженнями провінціала Сурмиленка зацікавилися фахівці Київської обсерваторії. Повторивши спостереження за його методом, вони впродовж п’яти ночей підряд фотографували зірку Спіку тричі з інтервалом у півгодини. При цьому виявили, що екваторіальні координати зірки фактично не змінилися, що підтверджувало відсутність орбітального руху Землі навколо Сонця. Отже, зірка Спіка таким чином підтвердила теорію Михайла Сурмиленка.

І сьогодні Михайло Петрович сповнений творчих задумів. Його заповітна мрія — створити міжнародний благодійний фонд «Зодіак» (уже й статут є), методом якого буде сприяння розвитку науки й освіти, реалізації науково-дослідницьких програм, подання допомоги вченим в організації та проведенні дослідницьких робіт у галузі астрономії, космічного простору. За його теорією, нічого в цьому світі не буває випадково...

 

Полтавська область.