Ще восени 2002 року Україна звернулася до ООН з проханням провести спільну оціночну місію стосовно загальної ситуації з мінної проблематики в Україні. Донині цього так і не було зроблено. Фактично це перешкоджає розбудові співпраці з донорами та міжнародними організаціями, котрі не мають жодних офіційних документів, які свідчили б про реальну ситуацію в Україні. Про це повідомили «ГУ» в прес-службі Асоціації миротворців України.

Оттавська конвенція, що забороняє використання, виробництво, збереження та передачу протипіхотних мін, — результат зусиль міжнародної спільноти, урядів країн, міжнародної кампанії за заборону протипіхотних мін та за звільнення світу від цього негуманного виду зброї. Нині 146 країн підписали та 134 — ратифікували цю угоду. Україна підписала конвенцію ще у лютому 1999 року, після отримання гарантій від уряду Канади про допомогу для утилізації значних запасів ППМ. Однак документ і досі не ратифіковано фактично через технічні обставини та відсутність технологій екологічно безпечної утилізації мін типу ПФМ-1.

За оцінками, в Україні складовано 5,94 мільйона протипіхотних мін типу ПФМ-1. Проблема в тому, що ці міни вислужили гарантійні терміни використання, і з них можуть витікати шкідливі забруднюючі токсичні хімічні речовини. Крім того, вони зберігаються недалеко від місць проживання людей, а з часом зростає ризик вибуху в складських приміщеннях. Програма розвитку ООН у партнерстві з ЄC, Міжнародним комітетом Червоного Хреста та за підтримки уряду Канади надає підтримку Україні під час виконання умов Оттавської конвенції про заборону протипіхотних мін. Розрахунково для знищення запасів мін та ліквідації сховищ Україні потрібно приблизно 10—15 мільйонів доларів. За час з липня 2002-го по травень 2003 року вона успішно реалізувала перший етап утилізації запасів мін на заводі в Донецьку. Крім утилізації, невирішеними залишаються питання щодо невійськових аспектів мінної проблематики.

Тому протягом останніх років в Україні продовжують гинути дорослі та діти від необережних дій та кримінального застосування мін та вибухонебезпечних речовин. На думку недержавних організацій, з боку держави має бути винятково комплексний професійний підхід до вирішення цих питань, без міжвідомчих чвар та протистояння, яке фактично відбувається сьогодні, із залученням до співпраці неурядових організацій, фахівців та громадськості.