На Міжнародному фестивалі «Київ травневий» гості з Мінська (театр імені Янки Купали) показали притчу «Утрачений рай» за Андрієм Курейчиком (постановка Валерія Раєвського, котрий керує цим театром уже 30 років). Вистава чиста, прозора, її мізансцени, мов полотна білоруського художника Михайла Савицького, урочисто-доступні, та й тема «втраченого раю» актуальна і для нас, і для білорусів. Якщо говорити про втрати, то є така прикрість: у цій виставі мелодика білоруської мови явно порушена російським акцентом. Їй-Богу, у Олександра Лукашенка — колоритніший білоруський акцент, ніж тут. Утім, не робитимемо поспішних висновків про втрати. Тим паче що Мінськ щойно видав розкішну, в кольорі, двотомну енциклопедію «Театр Білорусі» (за редакцією професора Соболевського). Театрів у них втричі менше, ніж у нас, але у нас такої енциклопедії нема!