Може, це й парадоксально, але найменше жадають війни військовики. Політики заробляють на ній дивіденди, бізнесмени підраховують доходи від продажу озброєнь... У військовиків інший лік. Вони рахують втрати. Сергій Червонописький, голова Української Спілки ветеранів Афганістану знає про війну не з розповідей.
— Я висловлюю думку всіх воїнів-інтернаціоналістів. Як «найсвіжіші» ветерани війни, ці мої побратими як один підписалися б під беззаперечною тезою: війна не може бути інструментом розв’язання ні міжнародних, ні міжнаціональних проблем та суперечок.
Усі ми зрозуміли, що після 11 вересня світ змінився кардинально, з усіма своїми стереотипами. Шоково новим для світової спільноти стало те, що ми стоїмо перед перспективою війни без кордонів. Тільки керівництво США, тепер уже єдиної наддержави, за інерцією ще проповідує ідеологію односторонніх дій, осібності й переваги, нехтуючи навіть елементарні принципи колективної безпеки, особливо в антитерорі.
— Світ знову поділився?
— Йдеться вже не про холодну війну, не про різні культури. Що таке ісламський джихад, ми, «афганці», уявлення маємо. Не дай Боже знати це нашим дітям. Переконаний, треба бути значно відповідальнішим за свої слова і дії у відносинах з мусульманським світом, від наших внутрішніх кримськотатарських проблем і до антиарабських коаліцій.
А якщо конкретно, то вже зрозуміло, що «нагло-американська» коаліція (за вдалим висловом гострословів-журналістів) зав’язне в Іраку. Планували завершити війну дуже швидко, вийшло не так. Прогнози — річ невдячна, але переконаний, що після страшних бомбардувань населення Іраку аж ніяк не зможе жити проамериканськими настроями. Та й увесь світ прекрасно розуміє, що боротьба йде за іракський нафтовий сектор і за вплив на регіон.
— І що за такої ситуації має робити Україна?
— А вона вже робить. І, на мою думку, дуже невдало. Ми вже не вперше дивуємо світ своєю непослідовністю. Наприклад, український парламент в один день узаконив два діаметрально протилежні рішення: засудив війну і відправив для участі в навколовоєнних діях батальйон РХБ-захисту. На Вавилон чому б і не сходити, але ж треба зважати і на громадську думку. А 82 відсотки наших співвітчизників вважають, що дії антиіракської коаліції неприпустимі. Українці, як ніхто інший, розуміють, що запахло іракським Чорнобилем. Та як взірець святості ми аж ніяк не вперше підставляємо то ліву, то праву щоку.
— Хоч би як довго тривала війна, але рано чи пізно вона закінчиться. Певно, вже сьогодні слід подбати про наш економічний інтерес до відбудови Іраку?
— До відбудови Афганістану нас дуже близько підпустили? А ми не тільки маємо досвід розмінування територій, а й знаємо, де лежать «наші» міни в Афганістані. Може, тому наш Президент сумнівається, чи дадуть нам можливість брати участь у відновленні Іраку.
Та вже минув час, коли план Маршалла міг визначати політичний устрій інших держав. Упевнений, що майбутнє Багдада, і в його гуманітарному аспекті, також має вирішуватися в рамках ООН. Але й у цьому поки що ближче до початку, ніж до кінця.
Інтерв’ю взяла Наталя ФІЛІПЧУК.
