Петро Дорошенко гетьманував з 1665 по 1676 рік. Він любив казати: «Хоч Божою волею український народ обох сторін Дніпра роздвоєний і здається сам собі ворогом, але нема в нас більшого приятеля, аніж ми самі!».
Народився Дорошенко 1627 року в Чигирині. Учасник Хмельниччини. 1660-го очолив чигиринський полк. Через п’ятнадцять років обраний гетьманом. Війну з Польщею відтягнув на рік, війну з Росією — на три роки, з Кримом — майже на п’ять. Через вдале маневрування між союзниками і ворогами майже всі походи завершив перемогою. 1668-го, розбивши лівобережного гетьмана Брюховецького, об’єднав Україну, але змушений був відступити, боронячись від татар. Через два роки розбив гетьмана-маріонетку Михайла Ханенка, проте довелось об’єднатися з султаном Мухамедом ІV для наступу на Польщу. Польський похід 1671 року теж був переможний. Попри це Дорошенко мав своїх дипломатів на польських сеймах. З Туреччиною гетьман обмінявся постійними представниками. Вступив у дипломатичний союз з Бранденбургом і в переговори зі Степаном Разіним. «Не тільки з християнським, — казав Дорошенко, — а і з бусурманськими народами я старався чинити прихильно і згідно, щоби бачити Україну у бажаному мирі».
У вересні 1676 року, обложений в Чигирині московськими військами, віддав булаву гетьману Івану Самойловичу. В Москві прийнятий з почестями, був навіть в’ятським воєводою. Помер 19 листопада 1698 року в селі Ярополчі, нині Волокаламського району Московської області. Він був, до речі, прадідом Наталії Гончарової, дружини Олександра Пушкіна.
