«Корова — добре, а коза — ліпше», — так нині стверджують газди з Міжгір’я. На невеличкій вулиці в райцентрі, де проживаю, цю худобину утримують п’ять родин.
Наприклад, у хліві подружжя пенсіонерів Івана та Ганни Мушок аж три кози. «Не тільки молоко, а й сир постійно у нас на столі», — гордо заявляють господарі і радо діляться вишуканим продуктом з родичами та гостями.
А моя сестра Калина з чоловіком Михайлом Рущаком доглядає цілий козячий табун, що налічує аж 63 голови. Та й їхня кума — ветеран освіти Марія Скринник — також захопилася справою. Їй у цьому допомагають син із невісткою.
Прихильників тваринництва у верховинській столиці Міжгір’ї — довга низка: Василь Цендра, Петро Петрище, Михайло Лазір, Михайло Маркович, Іван Магдич, Ганна Кий... У селищі міського типу таке явище викликає і здивування, і схвалення.
Думку, що цей делікатесний вид молока — панацея від багатьох захворювань, підтверджує чимало людей. Аргументують тим, що коза випасається на толоках, де ростуть цінні лікарські рослини. Цілющу силу білої рідини горяни пізнали ще з сивої минувшини, коли не було медиків. А нині кіз на обійстях у нас заводять переважно під старість, коли, як правило, дошкуляє букет хвороб. Дехто так і каже, що ліпше пізно, ніж ніколи. І недуги у тих, хто вживає молоко, поволі починають відступати. Пенсіонери залюбки частують ним і своїх онуків, щоб ті зміцнювали імунітет і менше хворіли.
Утримувати кіз — не таке вже й складне діло. На відміну від корів, вони потребують набагато менше сіна й зерна. До речі, у смерековому краї їх підгодовують ще чатиною — гілками смереки. Хвойне гілля особливо до смаку тваринам і служить за вітамінний корм.
Міжгір’я
Закарпатської області.
На знімку: сусід Михайло Маркович веде козу на прогулянку.
Фото автора.
