Я б хотіла розповісти про свого другого чоловіка Володимира Клопова. Заміж за нього я вийшла після 12 років удівства. Мій вік на той момент наближався до 75!.. Володимир Петрович був генерал-майором військової контррозвідки у відставці й теж удівцем. Йому я зобов’язана кращими роками життя.
По доброті душевній вони з попередньою дружиною все майно переписали на дочку, а після смерті жінки Володимир виявився зайвою людиною в домі... От я й забрала його до себе у квартиру, бо в нього тоді були великі проблеми зі здоров’ям, Володя практично перебував на межі відходу в небуття. Багато хто каже, що я продовжила йому життя на 10 років. Два місяці тому я його поховала...
Людиною він був дуже грамотною, розумною, неконфліктною. У нас виявилося багато спільного. Він писав чудові вірші, любив подорожувати, як і я, любив людей. Ось його останні твори, присвячені мені:
«Вот и пришел к тебе
твой день рожденья,
Я первым радуюсь
всем сердцем и душой.
Прими с утра пораньше
поздравленья,
Любимая жена
и верный спутник мой.
Пускай тебя обходят
все ненастья,
Чтоб ты оставила по жизни
добрый след.
Желаю я тебе
большого счастья
И еще много, очень много лет».
А я йому у відповідь:
«Тебе, любимый генерал,
Могу стократ
в любви признаться,
Что ты немножечко устал,
Я знаю, но нельзя сдаваться.
Ты встрепенись — весна идет
Из самой детской
доброй сказки
Она ведро с собой несет —
Окрасить все зеленой
краской.
Запели песню соловьи,
У всех весна в самом разгаре,
Проснулись в поле муравьи,
Работают в своем «ангаре»...
Цей вірш я знайшла на маленькому аркуші в нього в кишені, коли його вже не стало:
«Я вижу с раннего утра,
нагнувшись над оконцем,
Ты шепчешь нежные слова
своим цветам-питомцам.
Ты для меня —
волшебный дар,
я это твердо знаю.
Ты убежала на базар,
а я уже скучаю».
А ці — мої улюблені.
«Чтоб под старость
так можно влюбиться —
Не поверил бы я никому.
И во сне не могло
мне присниться,
Что случилось со мной наяву.
С первой встречи
мы поняли вместе:
Это наша с тобою судьба.
И сегодня нам жить
интересней,
Хоть все дальше уходят года.
Ни в одной современной
науке
Объяснений не сыщешь,
собрат.
Не ругайте нас, дети и внуки,
Мы счастливее стали
стократ».
Нехай прочитають наші вірші люди, які сумніваються в тому, що любов не залежить від віку.
Людмила Опроненко-Клопова.
Фото з сімейного архіву.
